Вчені вважають, що квазісупутник Землі Камоалева може бути фрагментом Місяця

20:25 16 листопада Київ, Україна

Великому бінокулярному телескопу і телескопу Lowell Discovery вдалося виявити, що один із Земних квазісупутників 2016 HO3 (Камоалева) має набагато червоніший спектр, ніж інші астероїди з внутрішньої Сонячної системи. Це свідчить про силікат у складі порід астероїда, що наштовхнуло американських астрономів на думку, що Камоалева може бути фрагментом Місяця.
 
Відмінність Камоалева з інших астероїдів вчені описали в Communications Earth & Environment.

Що за Камоальова?
2016 HO3 або Камоалева (Kamoʻoalewa) є дуже маленьким астероїдом діаметром приблизно від 41 до 100 метрів. Вперше його помітили 27 квітня 2016 року завдяки телескопу Pan-STARRS 1. Друге «гавайське» ім'я тілу Центр малих планет офіційно привласнив 6 квітня 2019 року — воно означає «небесний об'єкт, що коливається».

Як і належить квазісупутникові, орбіта Камоалева дуже схожа на земну, з великою піввіссю та низьким ексцентриситетом. Фотометричні спостереження у квітні 2017 року показали, що він досить швидко обертається навколо своєї осі — приблизно раз на пів години. Навколо Землі ж, хоч і поза сфери Гілла, він обертається щорічно.

Рух астероїда навколо Землі зміщується трохи вперед або назад рік у рік, але гравітація Землі досить сильна, щоб компенсувати це зміщення і утримувати астероїд, щоб він ніколи не відхилявся далі, ніж приблизно сто відстаней між Землею та Місяцем. Той же ефект запобігає наближенню астероїда на відстань, що перевищує приблизно 38-кратну відстань від нас до Місяця.
Навіщо він астрономам?
І хоча Камоалева знаходиться надто далеко, щоб вважатися справжнім природним супутником Землі, і тяжіння Сонця впливає на нього набагато сильніше, ніж земне, сьогодні він є найбільш стабільним серед п'яти відомих квазісупутників Землі. Через імовірно тривалий динамічний зв'язок із Землею (вважається, що астероїд приєднався до нас не менше сотні років тому і залишить систему не раніше, ніж через 300 років), а також можливості спостережень за допомогою наземних телескопів, Камоалева є унікальним квазісупутником.

У своїй роботі астрономи з університету Арізони та обсерваторії Ловелла проаналізували дані з Великого бінокулярного телескопа (The Large Binocular Telescope) та телескопа Lowell Discovery про Камоалева, щоб оцінити склад астероїда, а з ним і його походження.

То звідки Земля притягла Камоалева?
Спектр Камоалева відображення у видимому діапазоні довжин хвиль збігається з багатьма типами силікатних матеріалів, які поширені серед навколоземних астероїдів. Однак подальші спектроскопічні спостереження у ближньому інфрачервоному діапазоні підтвердили наявність смуги поглинання, що характеризує мінерали олівіну та піроксену. Також спектральний нахил (spectral slope) Камоалева більш червоний (вищий коефіцієнт відображення при довжині хвилі, що збільшується), ніж у типових спектрів астероїдів S-типу.

Почервоніння спектрального нахилу може бути пов'язане з низкою факторів, у тому числі розміром частинок реголіту (збільшення розміру зерна викликає більш блакитний спектральний нахил), вміст металу (збільшення металу викликає більш червоний спектральний нахил), та космічне вивітрювання місячного типу (посилення космічного спричиняє більш червоний нахил спектру та слабкіші смуги поглинання).
До чого тут Місяць?
Дослідники вирішили порівняти спектр астероїда зі спектрами інших тіл, і дійшли висновку, що породи Камоалева найкраще підходять для місяцеподібних силікатів. Камоальова міг потрапити на свою орбіту із системи Земля-Місяць, можливо як ударний викид з поверхні Місяця або як фрагмент приливного розриву більшого батьківського тіла Камоалева під час близького зіткнення Місяця із Землею. Це додатково підтверджується низьким значенням відносної швидкості при його близькому зближенні із Землею-Місяцем, тоді як звичайні навколоземні об'єкти мають досить великі відносні швидкості, близькі до Землі.

Втім, Камоалева може походити з ще не виявленої квазістабільної популяції троянських астероїдів Землі, що обертаються навколо точок Лагранжа L4 і L5. Таких у Землі знайшли поки що лише одну, отже ця гіпотеза вимагає додаткових досліджень динаміки земних троянців і квазісупутників.