Росія не в змозі забезпечувати велике угруповання військ

08:07 18 грудня Київ, Україна

Хоч би які виправдання не вигадували в кремлі, проте ясно, що до такої війни вони були не готові. Шапкозакидальні вигуки у стилі “візьмемо Київ за 3 дні” явно дають зрозуміти, що агресор розраховував на успішний бліцкриг і не допускав його провалу, а отже жодного плану «Б» не було. Як виявилося, російська армія не така потужна, як її описувала пропаганди, а російський ВПК (військово-промисловий комплекс) не може впоратися з навантаженням повномасштабної війни без іноземних комплектувальних.

На дев'ятому місяці війни стає дедалі очевиднішим, що російську армію поступово наздоганяє “снарядний голод”. Експерти припускали це ще наприкінці травня, а вже у серпні нестача озброєння в росії стала очевидною. Це й спричинило наслідок закупівлі зброї в Ірані та Північній Кореї. Варто зазначити, що на Транссибірській та Байкало-Амурській магістралях спостерігаються проблеми у зв'язку з небувалим навантаженням, про що говорив глава Кузбасу Сергій Цивільєв, відзначаючи пробки на залізницях. Логічно, що постачання зброї з Північної Кореї, якщо й продовжуватиметься, то у вкрай обмежених обсягах, точно не достатніх для ведення активних бойових дій з боку агресора.

 

Водночас постачання зброї з Ірану до росії було набагато стабільнішим, ніж з будь-якого іншого джерела. Крім безпілотників Shahed-136, можна спостерігати за тим, як російські солдати використовують на полі бою інші одиниці іранської техніки. Більше того, путін дав можливість іранським кораблям проходити через Волго-Донський канал, а це означає, що слід очікувати на збільшення постачання боєприпасів іранського виробництва агресору.

 

Крім того, лукашенко також розглядає можливість налагодження виробництва комплектувальних для снарядів калібру 152 мм та 122-мм на своїй території та переходу у майбутньому на замкнутий цикл виробництва боєприпасів. Однак можливість організації такого масового технологічного процесу зі збирання реактивних снарядів калібру 122 мм, 220 мм та 300 мм без імпортних комплектувальних викликає низку питань і взагалі здається утопією. І знову – лукашенко не пішов би на таке, якби путін його про це не попросив. Тобто кремль змушує своїх союзників наростити потужність ВПК, оскільки росія не здатна впоратися з обсягами необхідного їй виробництва.

У зв'язку з цим 20-23 листопада Іран відвідала білоруська делегація для обговорення перспектив співпраці, насамперед у сфері оборонного виробництва. До списку питань, що обговорювалися з іранською стороною, увійшли переговори з усього виробничого циклу оборонної промисловості - від технології виплавки сталі для компонентів боєприпасів до фарбування гільз та контейнерів, які використовуються у їхній упаковці.

Усвідомлюючи критичну ситуацію власного ВПК, кремль вирішив делегувати частину навантаження на білоруський металургійний завод та інші білоруські підприємства. Замовлення вже надійшли через міністерство промисловості рб, а їхнє курування покладено на міноборони.

 

Такі запити до рб, закупівля зброї в Ірані та Північній Кореї, говорять про сильно завищені російські щорічні дані про боєприпаси, які є у агресора. Тому було б наївно шукати інформацію про обсяги їхнього виробництва у відкритому доступі. Тим не менш, деякі припущення можна зробити, виходячи з фінансових даних підприємств ВПК, які виробляють ті чи інші боєприпаси та спецхімію. Нещодавно ці дані були засекречені кремлем, але все ж таки можна знайти інформацію до 2016 року включно, що дозволяє зробити певні висновки.

У таблиці нижче зібрані дані про виторг за 2014-2016 рр. найбільших оборонних підприємств росії, в якій також зазначені їхні спеціалізації:

Спираючись на дані в таблиці, варто звернути увагу на основні підприємства, які виготовляють снаряди, а саме:

- науково-виробниче об'єднання снарядів РСЗВ;

- пластмасовий завод артилерійських снарядів;

- науково-дослідний машинобудівний інститут, який, в основному, займається виробництвом танкових та корабельних снарядів, а також незабаром має зайнятися розробкою та виробництвом 152-мм снарядів.

Усі три підприємства входять у холдинги «Ростеху» і є лідерами у виробництві боєприпасів у росії. Вони активно прагнуть залучати інвестиції та збільшувати виробництво. Не виключено, що виробництво аналогічної номенклатури боєприпасів було освоєно і на інших російських підприємствах, зокрема, на Верхньоудинському механічному заводі, що також належить «Ростеху». Однак суттєвого розширення виробництва на цьому заводі не відбулося до 2022 року, тому станом на 2016 рік він не міг виробляти ці боєприпаси в масовому порядку, про що свідчить величезний розрив у виторгу у трійки лідерів галузі. Крім того, цілком імовірно, що Верхньоудинський завод виробляв лише гільзи, які потім комплектувалися на інших основних заводах-виробниках.

Скільки боєприпасів реально могли зробити ці підприємства у 2014–2021 роках? Тут можна зробити певні припущення, виходячи із середньої вартості однієї одиниці виробу. Оскільки таких даних немає у відкритому доступі, доводиться покладатися на інформацію про вартість боєприпасів станом на 1 січня 2005 р. У таблиці нижче наведено відносні ціни на виробництво боєприпасів. Для приведення цих цін у відповідність до точних показників за період з 2014 по 2016 рік, за якими є фінансові дані російських виробників озброєнь, було використано офіційний індекс інфляції для росії.

Порівняно з поточними ринковими цінами боєприпасів на російському ринку (до 2–3 тис. доларів за 152-мм снаряд та до 1 тис. доларів за 122-мм снаряд РСЗВ) отримані результати сильно занижують деякі значення (особливо для РСЗВ «Град»). Однак у рамках російського держоборонзамовлення принципи та вимоги ціноутворення різняться залежно від рівня рентабельності. Тому для цілей цього аналізу зупинимося на поданих даних.

Хоча кремль наполегливо стверджує, що російська оборонна промисловість не матиме проблем з поповненням тих боєприпасів, які сильно витрачені в Україні, варто трохи пильніше розглянути темпи виробництва, щоб переконатися у зворотному. Насамперед, масовані обстріли росією цивільної інфраструктури України призвели до дедалі більшої нестачі артилерійських боєприпасів і снарядів для РСЗВ. А потужностей російського ВПК не вистачає, щоби підтримувати нинішній темп війни.

То скільки ж артилерійських снарядів могли зробити завод «Пластмас» та НДІ Машинобудування? Грубо кажучи, кількість снарядів можна отримати, розділивши виторг виробника на вартість одного снаряда. Однак неясно, яку частку в цьому виробництві становлять 152 мм снаряди. Враховуючи незначну частку боєприпасів калібру 203 мм, що використовуються в Україні, цей тип снаряда не враховувався, а також не враховувалися боєприпаси калібру 122 мм.

Водночас зрозуміло, що обидва заводи випускали широкий спектр продукції як цивільної, так і військової. Можна припустити, частка 152-мм боєприпасів загалом близька до 50%. Насправді справжня частка, швидше за все, набагато менше, але без більш точних даних нами буде використано цю вихідну. Таким чином, для збереження кількості боєприпасів, вироблених з 2014 по 2016 рік, доходи як заводу «Пластмас», так і НДІ Машинобудування були об'єднані, потім усереднені та поділені на вартість 152-мм боєприпасів за відповідний рік. Оцінити обсяги виробництва боєприпасів, починаючи з 2017 року, було складніше через відсутність даних про виторг. Тут можна зробити виправлення, що темпи зростання випуску продукції будуть трохи більше 15% на рік. До речі, у 2017 році гендиректор іншого підприємства тієї ж галузі, НВО «Сплав» поставив завдання досягти 20% збільшення темпів виробництва, але це стосувалося загальних темпів зростання виробництва на найближчі роки. Виходячи з цього слід припустити, що річний темп зростання виробництва в 15% також є завищеним.

У період з 2014 по 2021 рр. оборонна промисловість росії виробила близько 3,5 млн одиниць 152-мм снарядів загальною масою понад 177 тис. тонн. Така оцінка видається досить оптимістичною, оскільки передбачає виробництво найдешевшого снаряда - осколково-фугасного. Тому цілком імовірно, що значна частина загальної кількості випущеної продукції припала на снаряди інших, дорожчих різновидів.

Щодо снарядів РСЗВ, то тут оцінити обсяги їхнього виробництва ще складніше. Їхній виробник НВО «Сплав» займається виробництвом не тільки боєприпасів, а й самих ракетних комплексів, активно виробляє промислове обладнання та спецхімію. Асортимент боєприпасів для РСЗВ також набагато ширший і включає як мінімум три основні типи: 122-мм "Град", 220-мм "Ураган" та 300-мм "Смерч", кожен з яких суттєво відрізняється за вартістю.

Крім того, після більш детального вивчення відкритих джерел створюється враження, що 122-мм снаряди для РСЗВ «Град», що найбільш активно використовуються, взагалі масово не вироблялися, принаймні, до 2020 року. У 2017 році гендиректор НВО «Сплав» повідомив: “У 2015 році президент [путін] поставив завдання відновити виробництво снарядів для РСЗВ «Град». Сьогодні вони мають великий попит у збройних сил росії. Завдання успішно вирішено. У планах на найближчі два роки відновлення їхнього серійного виробництва. У 2017 році у рамках інвестиційної програми у НВО «Сплав» стартував проєкт «Прорив», спрямований на розширення виробничих потужностей. В рамках проєкту було придбано новий цех. Його введення в експлуатацію заплановано на 2019 рік. На цьому майданчику буде запущено серійне виробництво снарядів для новітньої РСЗВ Торнадо-С. На базі нового цеху також буде запущено виробництво штатних снарядів для РСЗВ "Град".

За 2019 рік інформації про відкриття будь-якого нового цеху в НВО «Сплав» знайти не вдалося. Лише у липні 2020 року «Ростех» оголосив про відкриття такого цеху загальною площею понад 3400 квадратних метрів, потужність якого могла б виробляти продукцію для систем «Смерч», «Ураган», «Торнадо» та інших. Інвестиції в цех становили 150 млн рублів. Так, тільки в липні 2020 року було виконано наказ путіна про відновлення серійного виробництва снарядів для РСЗВ «Град», основного озброєння, що витрачається, в його війні проти України.

Що стосується інших типів боєприпасів РСЗВ («Смерч», «Ураган» та «Торнадо-С»), то у відкритих джерелах немає даних про будь-які спроби відновити їхнє виробництво. Це можна вважати свідченням того, що виробництво цих типів боєприпасів, швидше за все, було запущене НВО «Сплав» не раніше липня 2020 року. Однак для цього аналізу була спроба оцінити можливу максимальну кількість вироблених снарядів РСЗВ виходячи з їхньої вартості та 50% частки виторгу НВО «Сплав», як це було зроблено раніше.

Якщо вартість ракет «Смерч» та «Ураган» можна оцінити за попередніми даними, то вартість виробництва снарядів «Торнадо-С» визначити складніше. Відомо, що ці снаряди РСЗВ (наприклад, осколково-фугасна ракета 9М538) є покращенням звичайних снарядів для РСЗВ «Град», а отже, мають коштувати дорожче. Але на скільки більше? Вартість можна скоригувати, використавши співвідношення вартості до ваги ракет «Ураган» та застосування його до снарядів «Торнадо», які були вчетверо більші, ніж снаряди «Ураган».

Таким чином, виходячи з цих приблизних оцінок, за період з 2014 по 2021 рік російська оборонна промисловість виробила лише близько 66 тис. тонн снарядів РСЗВ, а боєприпас, що найчастіше використовується - снаряди РСЗВ «Град» - швидше за все, не вироблявся великими партіями до 2020 року.

Не виключено, що у 2021 році було ухвалено рішення про збільшення випуску боєприпасів у кілька разів у зв'язку з прогнозованим у 2022 році повномасштабним вторгненням в Україну. У той самий час це є малоймовірним, оскільки така домовленість вимагала б багаторазового збільшення інвестицій в основний капітал та чисельності зайнятих у ВПК росіян, чого за відкритими джерелами не спостерігалося. Крім того, повертаючись до початку, агресор розраховував на бліцкриг і явно не планував витрати мільйонів боєприпасів, що порівнюється з витратами Другої світової війни.

Якщо врахувати оптимальні запаси російських боєприпасів у 3 млн тонн, то боєприпаси, що розглядаються тут, згідно з приблизними підрахунками, могли становити до 50% цього запасу, тобто 1,5 млн т. Таким чином, для поповнення поточних витрат на основні артилерійські снаряди та боєприпаси РСЗВ, використані агресором цього року, російському ВПК потрібно витратити приблизно 3 трлн рублів (46,39 млрд доларів) при виробництві до 1,8 млн тонн боєприпасів. Слід зазначити, що йдеться лише про частину боєприпасів, витрачених окупантами у війні, без інших відомих боєприпасів, включаючи мінометні міни, танкові снаряди, патрони для стрілецької зброї, авіаційні ракети та бомби, а також крилаті ракети. Собівартість виробництва всіх цих боєприпасів перевищувала б сукупну вартість виробництва артилерійських снарядів і РСЗВ, що розглядаються тут. Крім того, до номенклатури виробництва інших боєприпасів можуть входити більш дорогі вироби, що підвищує загальну собівартість виробництва.

Якщо зважити на всі інші види озброєнь, то загальна вартість виробництва всієї номенклатури боєприпасів, що використовувалися в ході активних бойових дій в Україні цього року, перевищує 6 трлн рублів (92,74 млрд доларів). Порівняно із загальними витратами росії на оборону в 2021 році, така величезна цифра створює непереборне навантаження на ВПК агресора, який і без того зазнає труднощів через попит, що зростає, на збільшення виробництва і повальну корупцію на місцях.