Чернов: гайд про контроль ближнього зарубіжжя

15:49 10 лютий Київ, Україна

Вступ

«Росіяни - народ, який ненавидить волю, обожнює рабство, любить кайдани на своїх руках і ногах, любить своїх кривавих деспотів, не відчуває ніякої краси, брудний фізично і морально, століттями живе в темряві, мракобіссі, і пальцем не поворухнув до чогось людського, але готовий завжди неволити, пригнічувати всіх і вся, весь світ. Це не народ, а історичне прокляття людства» - слова відомого російського письменника, публіциста і православного мислителя Івана Сергійовича Шмельова. Насправді, ті, кого описав Шмельов, залишилися лише в невеликій кількості, але на самій верхівці Росії. Їхні інтереси простягаються далеко за межі власної країни і методи, використовувані ними для досягнення своїх цілей, дуже точно описані Шмельовим.

У будь-якій організації, якою б сильною і дисциплінованою вона не була, завжди існують недоліки. Недавній скандал за участю генерала СЗР Володимира Чернова - підтвердження правила. Володимир Олександрович Чернов є довіреною особою Путіна. Він був призначений на посаду керівника Управління президента РФ з міжрегіональних і культурних зв'язків із зарубіжними країнами не просто так. Ця посада є лише ширмою, для отримання дипломатичного імунітету і основної діяльності генерала - контроль країн СНД.

Частина документів з офісу Чернова стала доступна для аналізу його діяльності. У них, можна виявити захопливі відомості про направлення роботи адміністрації президента в Республіці Білорусь, Вірменії, Прибалтиці, Грузії і Молдові.

Призначення генерала Володимира Чернова

Так ким же є цей генерал Служби зовнішньої розвідки Володимир Олександрович Чернов? І чому генерала СЗР призначили керівником Управління президента Російської Федерації з міжрегіональних і культурних зв'язків із зарубіжними країнами?

Про Володимира Чернова відомо не так багато. У 1977 році він був відправлений у відрядження, в Англію. Проводив розвідувальну діяльність під прикриттям "Міжнародної ради по пшениці". Під час відрядження, паралельно закінчив Вищу школу економіки. Після того, як майбутнім генералом зацікавилася контррозвідка Англії в 1983 році, був в терміновому порядку відкликаний на батьківщину. Після нетривалого перебування в Москві, був знову відправлений у відрядження. Під прикриттям торгового агента, проводив шпигунську діяльність, був зарахований до відділу КДБ в Фінляндії. Там же познайомився з майбутнім керівником Апарату президента РФ Сергієм Івановим. У 2012 році, за рекомендацією того ж Іванова, призначений на посаду керівника Управління президента з міжрегіональних зв'язків.

Чернов дуже довгий час служив чекістом. А значить, що це надійна людина, яка буде бездоганно виконувати накази, що віддаються головнокомандувачем.

Така довга назва ввіреного йому управління може спочатку заплутати читача. Однак історія даного управління вельми цікава. Варто відзначити, що створене воно було в 2005 році, після того, як в Україні сталася "Помаранчева революція" і хватка Росії в країні ослабла. Управління було створено, щоб запобігати "кольоровій" та "оксамитовій" революції в країнах СНД. Так само стежити, щоб країни ближнього зарубіжжя "дружили" з Росією і надалі, інтегрувалися до складу РФ.

Для виконання основного завдання, в Управління набиралися колишні чекісти, співробітники ГРУ, ФСБ, СЗР. Залучалися підконтрольні журналісти і політологи, вербувалися агенти серед урядів країн СНД, створювалися політичні партії і позаурядові організації (ЗНО) і, звичайно ж, витрачалися мільйони доларів державного бюджету на забезпечення діяльності Управління.

Нижче будуть надані документи, кошториси, листування та інші папери, здобуті в ході розслідування, які стануть доказом тотального контролю Кремлем країн ближнього зарубіжжя.

"Стратегія роботи в Республіці Білорусь"

Республіка Білорусь є однією з основних країн СНД, якою хоче володіти Путін. І легенда про те, що білоруси - це братський народ, з яким росіяни зав'язані кровними узами, тут ні до чого. Білорусь є стратегічно вигідною для Росії. Це щит перед Північноатлантичним альянсом. Тому був розроблений план по інтеграції Білорусі з Росією. Для цього вирішено створити політичну партію з назвою "Право народу", яка активно перешкоджала б політиці Олександра Лукашенка.

У документах чітко прописано план дій, послідовність виконання та ресурси, які можуть бути задіяні для операції після повернення Білорусі під контроль Москви.

Стратегия работы в республике Беларусь

Ресурсы РБ подконтрольные Кремлю

Тут так само видно, що деякі ресурси в республіці вже підконтрольні Кремлю.

У другому документі генерал Чернов дає зрозуміти, що у зовнішній політиці Білорусі на цей момент немає конкретики. Він дає звіт 3-ого жовтня (мабуть, в Кремлі), в якому говорить, про наростаюче невдоволення Олександром Лукашенком не тільки в народі, а й в самій адміністрації. Тому необхідно в найкоротші терміни передати владу парламенту, де вже будуть перебувати сили, лояльні до Москви. Чернов пропонує план, як відсікти радикально налаштованих опозиціонерів, яких меншість, від позитивно налаштованих до Росії. Він так само наголошує на важливості створення білорусько-російських форумів, на яких будуть пояснювати користь від інтеграції двох країн. В результаті свого звіту, Чернов пояснює, що зараз головне - створити політичний рух без причетних до Лукашенка осіб і для впровадження в свідомість білорусів причетності до "Великої вітчизни", призначити офіційною столицею союзної держави Вітебськ. Тобто, вжити заходів по утриманню РБ як головної союзної держави Росії.

Меры по удержанию Белоруссии

Пізніше, в жовтні, Чернов надіслав список людей, які вже працюють на благо адміністрації президента РФ:

  1. Максим Леоненков - голова правління ГО ПБіП "Сприяння та розвиток".
  2. Валерій Бестолков - керівник ГК "Фермент".
  3. Іван Логовой - голова ради директорів СП ТОВ "Фармленд".
  4. Максим Тарасевич - директор Центру Цифрової Трансформації.
  5. Швець Олександр Йосипович - Голова Республіканського союзу промисловців і підприємців.
  6. Павло Володимирович Данейко - Керуючий Групи компаній ІПМ, співзасновник Бізнес-школи ІПМ, адміністративний директор Білоруського економічного дослідницько-освітнього центру (BEROC).
  7. Куприк Віталій Аркадійович - аналітик ринку цінних паперів і криптовалют.

Одним з останніх документів став якраз таки акт про установчу програму партії "Право народу". У ньому йдеться про подальшу політику партії, про те, що права громадян і є основним пріоритетом для них і т.д. Але тут можна виділити кілька справжніх мотивів створення партії. Перший, це відволікання уваги від сфальсифікованих виборів -

.

Учредительная программа партии

Другий, це те, що партія має намір перевести Білорусію до парламентсько-президентської республіки -

Учредительная программа партии

Третій - приватизація всіх державних підприємств -

Учредительная программа партии

Учредительная программа партии

Необхідно відзначити, що програма партії приваблює своїми псевдосвободами, такими як "скасування цензури" і свобода слова. Однак той момент, що партія створюється прокремлівськими силами, надає цьому всьому іронію.

Обещания партии об отмене цензуры

У документах можна побачити багато правок від людини на ім'я Микита Логовой. Проаналізувавши дані, вдалося з'ясувати, що Логовой закінчив факультет міжнародних відносин БГУ, йому 28 років і він є затятим прихильником опозиції. Тоді яке відношення він має до нової політичної партії? Мабуть, Микита планує займати там не останню посаду, адже його батьком є той самий Іван Логовой. Нагадаємо, що Логовой і Швець внесені в список активістів Чернова, є друзями і часто виступають в єдинороських клубах. Основний посил їхніх промов полягає в тому, що підтримка старої влади Лукашенка безглузда. На їхню думку, народ вже давно ненавидить його і втратив довіру до влади. Але вони схильні вважати, що необхідно спочатку повернути віру народу в управлінські сили і тільки після цього створювати, щось нове.

Всі події, пов'язані з активістами Кремля, в ЗМІ не висвітлюються, зате дуже активно обговорюються в виданні News-Front, яке належить Кремлю і зовнішній розвідці. На сайті News-Front можна так само відмітити виступи і Віталія Купріка, і Павла Данейки, з тих же довірених осіб списку генерала Чернова. Вони весь час говорять про інтеграцію з Росією, перераховують плюси такого союзу, проте забувають про мінуси.

Спроби взяти хоч якийсь коментар по приводи їхніх висловлювань результатів не дали.

Втручання у внутрішню політику країн СНД

Грузія

Події, що відбуваються в Білорусії, затьмарили все, що відбувається в інших країнах СНД. А тим часом, в жовтні 2020 року відбулися вибори до парламенту Грузії. Нижче будуть представлені докази того, що Кремль як і раніше намагається повернути вплив в цьому регіоні.

За документами Кремля видно, що Москва явно підтримує одну опозиційну партію - «Альянс патріотів Грузії», далі АПГ, під керівництвом Давида Тархан-Моураві і Ірми Інашвілі.

Давид Тархан-Моураві, як він сам заявляє, предводитель дворянства в Грузії. З 2000 по 2003 рік працював в уряді і пішов у відставку після перемоги "Революції троянд", пізніше, разом зі своєю соратницею Ірмою Інашвілі, створив союз журналістів «Об'єктив», а в 2007 році був ватажком руху "Опір", який критикував дії тодішнього президента Грузії Михайла Саакашвілі. Так само, згідно з базами РФ, його діти проживають в Москві, де успішно ведуть бізнес. А рідний брат Давида, Георгій Тархан-Моураві, відомий музикант під псевдонімом Goga TM, був учасником кримінальної справи, за фактом замаху на шахрайство. Він намагався переробити документи покійної москвички, в яких, нібито був її чоловіком і таким чином в спадок отримати квартиру, але був спійманий співробітниками поліції.

Выдержка из протокола задержания Тархан-Моурави

Ірма Інашвілі є політичним діячем. Вона завжди виступала проти вступу Грузії в НАТО. Інашвілі веде передачу «Чарівна коробочка», де звичайні громадяни отримують подарунки від 700 $ до 1000 $.

Просуванням АПГ Чернов доручив зайнятися своїм підлеглим Валерію Максимову, полковнику запасу ФСБ, і Валерію Чернишову, офіцеру ГРУ. Вони є кураторами в Грузії, Абхазії і Південній Осетії. Максимов і Чернишов зрозуміли, що їм зможуть допомогти Сергій Міхєєв, досвідчений прокремлівський політтехголог і московська компанія POLITSECRETS.

Сергій Міхєєв, який називає себе незалежним політологом, насправді вже досить давно служить Кремлю. У 2010 році заснував Інститут каспійської співдружності, за дорученням президента РФ. Пізніше, якийсь час, вів передачу з пропагандистом Володимиром Соловйовим.

Компанія POLITSECRETS, очолювана Вірою Блашенковою, вже давно відома на ринку політичних послуг. На їхньому сайті вказано, що вони успішно вели свою діяльність в Росії, Україні, Казахстані та Киргизстані. Так само присутні позитивні відгуки про роботу POLITSECRETS від голови Мосміськдуми і того ж політолога Міхєєва.

Отзывы приверженцев Кремля

Видно, що генерал Чернов знав, кому довіряє справу. Після того, як куратори звернулися до Міхєєва, політтехнолог приблизно оцінив вартість проєкту в 700 тисяч доларів.

Приблизительная смета для раскрутки партии

Пізніше, за підтримки наших колег їх центру «Досьє», нам вдалося роздобути папери з більш точними кошторисами на передвиборчу програму АПГ.

Реальная смета расходов

Затраты на сувенирную продукцию партии

Судячи з кошторису, тільки на сувенірну продукцію Міхєєв і компанія готові були витратити 166 667 доларів.

Основним завданням партії було згорнути подальші плани щодо вступу Грузії в НАТО і в майбутньому повернутися до співпраці з Росією. Однак, з урахуванням тієї шкоди, яку завдав Кремль в 2008 році жителям Грузії, така позиція партії не принесла б великих результатів і АПГ не стала б правлячою партією ніколи. Тоді для чого витрачати мільйони на просування заздалегідь збиткового підприємства? Схоже, що це чергова система по "розпилу" спонсорських грошей. Але в даній схемі бере участь генерал зовнішньої розвідки, а це значить, що ситуація може виявитися не такою простою, як здається на перший погляд.

Вірменія і Азербайджан

У Вірменії Чернов діяв за старою програмою КДБ: пошук джерел, збір інформації, негласні засідання, контрпропаганда. Йому вдалося досягти в цій країні великих успіхів, тому що багато структур лояльно ставляться до Росії.

Нікол Пашинян, вірменський прем'єр-міністр, став головною проблемою Чернова. Спочатку він працював головним редактором газети «Вірменська справа» і на хвилі «Оксамитової революції» в 2018 році став прем'єр-міністром. Довгий час був прихильником подальшого союзу з Росією, проте в 2020 році став активно виступати проти Кремля. Ось доповіді, відправлені Чернову про Пашиняна:

Наступний звіт від агента під псевдонімом "Кандидат":

Подібно Максимову і Чернишову в Грузії, за Вірменією так само закріплений куратор - радник генерала Чернова, Дмитро Аванесов.

Дмитрий Авеносов

У 2012 році ця людина пройшла курси підвищення кваліфікації офіцерів і отримала ось такий ось документ:

Документ о том, что Аванесов прошел курсы повышения квалификации ФСБ

Тепер, Аванесов вимагає звітів від своїх підлеглих у Вірменії:

А ось і сам Арам Сафарян, чиновник, з яким веде переписку Аванесов. Копія його паспорта була виявлена серед інших документів Чернова:

Копия паспорта Сафаряна найденная среди документов Чернова

Так само у Вірменію регулярно привозять політологів, журналістів, ставлеників Кремля для курирування і виступу на конференціях щодо подальшої співпраці. Ось один з кошторисів, сформований перед таким прильотом. У ньому фігурує якийсь Микола Ступаков, директор "Інституту проблем безпеки СНД".

Смета выделенная для оплаты счетов Ступакова

У Вірменії так само з 2010 року створювалися школи "Імені Путіна", де планувалося безкоштовно навчати російській мові місцеве населення. Цим займався Андранік Нікогосян, колишній голова Парламентського клубу друзів Росії, якого довгий час курував Чернов. Пропозицію по створенню таких шкіл в адміністрації президента РФ зустріли на ура, і без проблем виділили гроші з держбюджету Росії на розвиток шкіл в чужій країні. Нікогосяну виділялися великі суми грошей на будівництво, ось кошторис лише за період з 2014 по 2015 рік:

Перечень школ открытых Никогосяном в период с 2014 по 2015

Як виявилося пізніше, його розповіді про те, що місцеві дуже хочуть вивчати російську мову, дуже відрізнялися від реальної картини того, що відбувається. Більш того, більшість будівель за вказаними адресами і зовсім були відсутні. Ось, що пише чиновник з адміністрації президента:

Вірменія залишається підконтрольною державою РФ, проте в Азербайджані все набагато важче. Ось, що вдалося виявити серед документів Чернова про ситуацію на території країни:

Після цієї записки, Чернов розгорнув активну діяльність, основною метою якої було привернути молодь Азербайджану, повернути в правильне русло на співдружність з Росією. Генерал розробив методику під назвою "М'яка сила". Він відкрив виставку, присвячену покійному батькові президента Азербайджану. Залучив вже відомого Міхєєва і керівницю політичного центру «Північ-Південь» Анжеліку Трапезнікову.

Тобто "М'яка сила" мала на увазі інформування молоді про "не погану" Росію і "не хороший" Захід.

Виходить, що основні організації, які діють в Азербайджані, залишаються поза урядом. Але і тут влада Баку виступила з ініціативою, яка повинна була припинити подібні організації:

Указ властей Азербайджана о правилах регистрации НПО

Варто так само відзначити, що в посольство РФ в Азербайджані був призначений полковник ГРУ Олексій Олах, якого, на особисте прохання Емануеля Макрона, вислали з Франції за шпигунство. При цьому контррозвідка Азербайджану навіть пальцем не повела, тому що країна не хоче сваритися з Росією.

Виходить, що Баку виступає хоч і проти Москви, але рішуче зробити нічого не може і генерал Чернов продовжує наводити мости і схиляти населення країни до співдружності з Росією.

Молдова

Ситуація в Молдові залишалася довгий час досить однозначною. Колишній президент Ігор Додон був прокремлівським кандидатом і постійно тримав зв'язок з Москвою.

Перше повідомлення на користь Додона, як благонадійної особи на користь Росії, прийшло на стіл Чернову ще в 2014 році:

Ігорем Додоном були дуже задоволені в Кремлі:

Колишній президент сам відправляв звіт про майбутні зустрічі та що на них буде говорити. Ось, наприклад, що пише посол Росії в Молдові генералу Чернову:

 

Послание посла О. Васнецова к Чернову

І нижче сам текст з виступом Додона, який він виголосить через три дні після подачі звіту послом:

Речь Додона

Як з'ясувалося, Ігор Додон тримав зв'язок і з іншими представниками Кремля: Юрієм Зубаковим, колишнім заступником директора СЗР, Григорієм Карасіним, колишнім статс-секретарем МЗС РФ, Ігорем Шуваловим, головою Зовнішекономбанку, Германом Грефом, головою Ощадбанку і Олександром Прохановим, близьким письменником Кремля.

Головним куратором Молдови був Ігор Маслов, номера телефону якого (+7903969 **** і +7495980 ****) так само були виявлені в телефонній базі Додона.

У Молдові застосовувалася політика "М'якої сили", яку генерал Чернов застосовував і в Азербайджані. Основною методикою цього прийому було проводити роботу з неурядовими організаціями в інтересах Москви:

Цей матеріал був у вигляді методички, яку розробив старший співробітник Військової академії Генерального штабу РФ Олег Алпєєв. У методичних вказівках так само присутня інформація, що стосується громадян Молдови, які закінчили російські університети:

Таким чином, Чернов впливав на громадян Молдови аж до виборів в президенти 2020 року, де перемогла Марія Санду. Судячи з усього, методи не змінилися. Оскільки Санду налаштована тримати курс в ЄС, діяти жорсткіше у генерала СЗР поки не вийде.

Прибалтика

У район Прибалтики Чернов призначив Куратором Євгена Умеренкова, якого в 2020 році замінив його помічник Вадим Смирнов. Умеренков - син військового, закінчив факультет журналістики ЛДУ, працював в "Комсомольской правде" протягом 20 років після університету. Ось що говорить працівник "КП", який особисто знав Умеренкова:

Починаючи з 2010 року, Умеренков створював агентурну мережу і збирав компромат на чиновників. В ході аналізу документів Чернова, була виявлена інформація, зібрана куратором про вже колишнього президента Литви, Далю Грібаускайте, про її комуністичне минуле. У 2015 році Умеренков дискредитував Грібаускайте в ЗМІ, нібито вона завербована КДБ і є зв'язковим між ЦРУ і ФСБ.

Так само, документи генерала Чернова, датовані 2013 роком, говорять про те, що у нього був список людей, які, як вважав куратор, могли б бути корисні для Кремля. В Естонії налічувалося 19 осіб, в Латвії знайшли 9, а в Литві всього 7.

Михайло Килварт, нинішній мер Талліна, виявився одним з 19-и осіб в Естонії. Він займається підтримкою "російської школи", а поліція безпеки в Естонії звинуватила Килварта в зв'язках з Юрієм Цвєтковим - секретарем посольства Росії в Естонії. На звинувачення поліції Михайло відповів, що просто передавав Цвєткову підручники з історії і подав до суду на обвинувачів, але програв. Після того, як в 2019 році став мером Таллінна, прокремлівська журналістка Галина Сапожникова, відома своїми негативними статтями в бік Прибалтики, написала дуже позитивну замітку про нового мера:

В одному з інтерв'ю для Eesti Ekspres Килварт заперечував будь-які зв'язки з Кремлем:

Ось ще деякі люди зі списку: Михайло Корб, член Центристської партії, Ольга Іванова, колишня учасниця цієї ж партії, Інгус Берзіньш, головний редактор Delfi.lv, Анатолій Голубов, російський редактор Delfi.lv. Всі ці люди, так чи інакше, лояльно відгукувалися про Росію і про те, що з Кремлем краще дружити, ніж ворогувати. Однак всі вони заперечують будь-які зв'язки з Москвою, крім офіційних. За словами литовців, з ними ніхто на зв'язок не виходив і не хотів "познайомитися". У документах Чернова так само відсутня яка-небудь інформація про спроби вербування.

Відомо, що список з передбачуваними "корисними" людьми складала все та ж Галина Сапожникова. Вона є штатним журналістом "Комсомольської правди" і висвітлює події Швеції, Естонії та Фінляндії. Сапожникова - автор двох книг: «Хто кого зрадив. Як убивали Радянський Союз і що було з тими, хто намагався його врятувати» і   «Арнольд Мері: останній естонський герой». Так само вона допомагала шукати компромат на Грібаускайте:

Помічник Євгена Умеренкова Вадим Смирнов довгий час збирав інформацію і готував звіти. Один з таких, про ситуацію з обранням Литви в виконком ЮНЕСКО:

У 2012 році Смирнов захистив дисертацію на тему «Структурні зміни політичної еліти пострадянської Литви». Під час написання він приїжджав до Литви і брав інтерв'ю у журналістів, політиків, громадських діячів. По всій видимості, його інтерес полягав не тільки в написанні дисертації, тому що в 2013 році йому вручили ноту від уряду Литви, що він є персоною нон-грата і звинувачується в шпигунстві.

З донесень генералу Чернову видно, що Умеренкову підпорядковувалися ще два журналісти: Олександр Гришин і Андрій Баранов. Обидва публікували свої статті лише після перевірки та редактури куратора Прибалтики:

Виходить, що країни Балтії як і раніше залишаються противниками Кремля. Все, що міг придумати Умеренков, це контроль пропагандистської преси та створення таких же неурядових організацій, як і в Азербайджані. Є так само список осіб, потенційно лояльних до Москви, однак люди, опинившись в цьому списку, навіть не знали, що їх запримітили в Кремлі.

Висновок

Видно, що зовнішня політика Путіна полягає в постійному тиску. Він залучає агентів зовнішньої розвідки для "налагодження" зв'язків у сучасному, гуманному світі. Людей, які вбивали, скидали уряди, влаштовували диверсії. Справами Чернова задоволені далеко не всі. Один із співробітників в АП РФ сказав: "Бюджет для ясеневських (головний офіс СЗР знаходиться в Ясенево, тому їх так називають в Кремлі) обчислюється мільярдами рублів, вони постійно їздять у відрядження за кордон, возять великі делегації, намагаються налагодити відносини із зарубіжними країнами. А як подивишся, друзів у Росії все менше і менше. Ту ж саму Білорусію якщо розглянути зараз..."

Робота Управління з культурних зв'язків передбачає постійне порушення суверенітету країн СНД. Складається враження, що Путін взагалі не сприймає незалежність інших країн і закріпив за ними, свого роду, вихователів, які стежать, щоб "діти" не ходили гуляти з чужими, західними, "дядечками".

Генерал Чернов є досить великим гвинтиком в цьому механізмі. Однак, аналізуючи дії Чернова, його незабаром відправлять у відставку і замінять на інший, такий же "гвинтик" у нескінченному механізмі впливу Російської Федерації на країни ближнього зарубіжжя.