Заперечення Україною "єдності народів" в РФ вважають підступами ворожого Заходу

13:14 07 липень Київ, Україна

Під час недавньої традиційної «прямої лінії» господар Кремля знову говорив про Україну, видаючи побиті тези про «один народ» і «зовнішнє управління», яке нібито здійснюють Вашингтон і часом Берлін з Парижем, а тому і з Києвом немає сенсу розмовляти безпосередньо.

Ці твердження можна було б вважати особистою думкою Путіна і правлячої верхівки РФ, проте, як показують дослідження відомих російських соціологів, це не так. З року в рік вони показують, що більшість росіян переконані в тому, що вони і українці - «один народ». Ну або, якщо користуватися путінською термінологією, «майже один народ». Таке ж ставлення у них і до білорусів, в основу якого закладена імперська концепція «триєдиного російського народу», який складають великороси, малороси і білороси.

Спроби відкинути або переглянути цю ідею в РФ сприймають як підступи ворожого Заходу, який хоче розірвати братні пута, перетягнути на свій бік або викрасти слов'янську рідню, нав'язавши їй власні принципи і цінності. Такий погляд панує і в більшості російського суспільства, і в середовищі еліт, які відображають і втілюють погляди своїх громадян, не позбавлених імперських комплексів і стереотипів.

Звідси - відомі висловлювання «Україна - це взагалі не держава», «межі Росії проходять по кордонах російської мови», «Росія ніде не закінчується», згадки про територіальні «подарунки» від російського народу, які треба повернути. І взагалі, «ми ж брати». Нав'язливість цієї тези в останні роки перетворила її в Україні на мем «мижебратья».

Прихильно-поблажливе ставлення росіян до українців контрастує з негативним ставленням до України і її керівництва. Можна було б подумати, що абстрактних «нас» посварили політики (зрозуміло, українські). Однак ця тенденція зберігається роками і неважливо, хто зараз господарює на Банковій. Для Москви вже і Володимир Зеленський гірше Петра Порошенка, бо не капітулює перед РФ, «занурюється в ідеї українського націоналізму», реалізує мілітаристську політику, ініціює закон про корінні народи України, наслідки застосування якого в Росії прирівнюють до зброї масового ураження.

Словом, такий президент не влаштовує Кремль, який хотів би бачити на цій посаді Віктора Медведчука. До речі, Путін вважає його українським націоналістом без негативних конотацій і саме з таким політиком волів би мати справу - як з намісником провінції «історичної Росії». Тільки ось українське суспільство не погоджується ні на такий варіант, ні на такого керівника, за «витівки» якого нарешті взялася нинішня «капітулянтська» влада в Києві.

Критичне ставлення росіян до України зафіксовано і в недавньому соціологічному дослідженні московського «Левада-Центру», який склав список десяти недружніх до РФ країн. Трійка лідерів така: США (66%), Україна (40%) і Великобританія (29%). У травні 2021 до України добре ставилися 33% респондентів, погано - 55%. Показово, що в березні цифри були протилежні: 50% сприймали Україну позитивно, 35% - негативно.

У той самий час дуже красномовними є результати опитування про ставлення до Йосипа Сталіна в Україні та РФ, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології та «Левада-Центром». З твердженням про «великого вождя» згодні 16% українців і 56% росіян, причому позитивне ставлення до цього діяча в РФ зросло вдвічі з 2016 року. Як відзначають соціологи, серед українців поширені нейтральні і негативні почуття: байдужість, відраза і ненависть, неприязнь і обурення.

«Відразу після розпаду СРСР і в Росії, і в Україні були сильні антисталінські настрої, що склалися в епоху гласності, коли стали широко відомими його злочини. Потім в РФ ідеї гласності стали не подобатися, а в українському суспільстві, навпаки, все більше людей не хотіли пробачати Сталіну Голодомор. Тому негативних почуттів на його адресу і в цей час в українському суспільстві більше, ніж у росіян двадцять років тому. Далі українці міняли своїх лідерів, а росіяни тримаються за одного і того ж всі ці роки, і тому в них відчувається потреба у "великому вожді".

Ось вам і «один народ». Не оминув увагою цю тему і президент Зеленський. Розставляючи крапки над «і», глава України зазначив, що у нас з росіянами багато спільного (частина історії, пам'ять, сусідство, родичі, перемога над нацизмом і трагедії), але ми - не «один народ», як уже почав підспівувати Путіну його білоруський колега Олександр Лукашенко. Зеленський навіть тонко «потролив» ВВП, сказавши, що якби це було так, то в Москві в обігу були б гривні, а над Держдумою розвивався б синьо-жовтий прапор.

Президент тричі підкреслив, що ми - точно не «один народ»: «У кожного з нас свій шлях. Але мета у нас дійсно повинна бути одна - закінчити війну на Донбасі, повернути Україні її території. І ще дещо - неможливо одночасно говорити про "один народ" і відверто захоплювати наші території та продовжувати бійню на Донбасі. Це ж очевидно».