Приватизація ПАТ «Укргазвидобування» - буті чи не бути?

23:39 22 серпень Київ, Україна

Останнім часом все гучніше чути голоси щодо необхідності приватизації ПАТ «Укргазвидобування». Перш ніж приєднуватись до хору апологетів приватної власності у нафтогазовій галузі давайте розглянемо це питання з позиції неупередженого спостерігача.

«Революція гідності» привела у керівництво компанії фахівців, гаслом яких стало підвищення її економічної ефективності.

За підтримки НАК «Нафтогаз України» у 2016 році компанія видала «на гора» програму «2020», згідно з якою у 2020 році обсяги видобутку газу в компанії мали зрости до 20 млрд.куб.м.

«Успішність виконання програми буде оцінюватися не у видобутих кубометрах газу, а у фінансовому результаті компанії» – свого часу сказав один з керівників НАК «Нафтогаз України» Андрій Фаворов. Для державної компанії, за словами Фаворова, – це зміна парадигми: люди звикли вимірювати ефективність у кубічних метрах, а потрібно вимірювати ефективність дохідної складової в грошах.

Парадигму змінили і почали вимірювати ефективність ПАТ «Укргазвидобування» у гривнях.

Значною мірою досягненню встановленої мети мало посприяти і зростання тарифів на газ для населення та збільшення закупівельної ціни на видобутий компанією газ до 4,85 грн. за 1 м 3. Компанія майже захлинулась у морі грошей.

Виходячи з економічної доцільності обсяги буріння нових свердловин вирішено було скоротити (дорого, а відтак – невигідно), а перевагу віддати фінансуванню робіт з відновлення недіючих свердловин і підвищення дебіту вже діючих.

Ще одним із засобів досягнення мети «2020» компанія визначила для себе збільшення кількості перспективних ділянок нафтогазоносних надр, для чого до Держгеонадра було подано відповідні заявки.

Для підвищення ефективності компанія абсолютно прозоро провела конкурси на ремонтні роботи і на буріння нових свердловин. Крім того, компанія закупила нові станки з метою зменшення залежності від підрядних організацій.

Нарешті, керівництво ПАТ «Укргазвидобування» натякнуло своїм працівникам про економічну доцільність скорочення адміністративного та інженерно-технічного персоналу.

Ось вони, семимильні кроки до економічного щастя! Що там «2020», дайош не 20, а 30 (мається на увазі млрд.куб.м)!

І ось тут щось заскреготіло у налагодженому механізмі компанії, спочатку тихенько, а потім все гучніше і гучніше.

Відновлення роботи старих недіючих свердловин, а також масова інтенсифікація роботи діючих не дали очікуваного ефекту. Керівництво компанії було змушене визнати, що недооцінило необхідність збільшення обсягів буріння нових свердловин.

Іноземні компанії, що виграли конкурси на буріння нових свердловин, виявились не такими вже і вправними та справними і мали ряд проблем в процесі робіт. Як не згадати, що легким порухом руки керівництва компанії конкурсні умови на буріння нових свердловин були виписані таким чином, що залишили без роботи практично усіх українських підрядників.

Заявки на отримання без проведення аукціону нових спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами раптом наштовхнулись на спротив органів місцевого самоврядування, які вимагали від компанії значні кошти на розвиток соціальної інфраструктури. Особливо в цьому відзначилась Полтавська обласна рада, куди потрапило понад 20 заявок компанії.

Керівництво компанії виявило наполегливість і впродовж трьох років неодноразово бомбардувало заявками обласну раду. Безрезультатно! Хоча! Відповідно до чинного Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами заявки до обласних рад мали надходити не від імені майбутніх надрокористувачів, а від Держгеонадра, тобто безособово. До того ж, чинне законодавство взагалі не передбачає погодження з обласним радами надання у користування нафтогазоносних надр.

Здавалося б, керівництво компанії повинно було звернути увагу Держгеонадра на вказані явні помилки, вимагати їх виправити, в кінці-кінців подати на Держгеонадра до суду.

Але ні, навіщо конфлікти. Компанія дочекалась 2018 року, у якому втратила право на отримання спеціальних дозволів без проведення аукціону, і тихенько зів’яла, не вимагаючи жодним чином покарати винних.

Пару слів необхідно сказати про закупівлю компанією мобільних бурових установок. В тендері узяли участь чотири китайські і одна кіпрська компанії. Виграла конкурс Zhongman Petroleum and Natural Gas Group Corp. (друге місце за запропонованою ціною). Компанія, яка запропонувала найкращу ціну (Sichuan Honghua Petroleum Equipment Co. Ltd.), була знята з тендеру через невідповідність його вимогам у документації.

Здається, все нормально. Але (увага)! При тому, що учасники тендеру подавали пропозиції в закритому вигляді, різниця у ціновій пропозиції між вказаними компаніями склала одну гривню при загальній вартості бурових установок 351,08 млн.грн. Або мають фахівців, що бачать крізь стіни, або… змова?

До речі. Новісінькі закуплені бурові установки, за інформацією екс-генерального директора компанії Рибчича І.Й., простоюють. Навіщо ж тоді покупали?

Але головною проблемою економічного зростання стало падіння обсягів видобутку.

Одразу поставимо крапки над «і». Газ, що видобуває будь-яке підприємство, поділяється на дві нерівні частини. Перша, дуже велика частина, потрапляє до труби (до магістральних або, в окремих випадках, як наприклад у Гадяцькому районі Полтавської області, до місцевих розподільних газопроводів). Друга частина – це так звані виробничо-технологічні витрати (ВТВ). Без них нікуди: все-таки виробничий процес.

Так от, та частина газу, що потрапляла від компанії до труби, почала поступово зменшуватись. Не допомогло навіть зупинення «сайклінг-процесу» на Тимофіївському родовищі і спрямування до магістральної труби декількох сотень мільйонів кубометрів технологічного газу під виглядом видобутого. Те, що при цьому обсяги видобутку газового конденсату зменшились на 25-30 тис.тонн на рік, а, відповідно, і дохід компанії на 300-400 млн.грн на рік – це таке, це дурничка, у нас цього конденсату «просто завалісь».

Перед керівництвом компанії постало завдання – утримати показник видобутку хоча б на рівні 2014 року (це близько 15 млрд.куб.м); про досягнення у 2020 році планки у 20 мільярдів кубометрів вже мови не йшло.

І тоді компанія пішла на неприховану аферу. При зменшенні обсягів газу, що потрапляв до труби, швидко почали рости обсяги ВТВ – вдвічі, втричі. За досягнуті успіхи керівництво компанії отримувало величезні премії – як же, зростання обсягів видобутку незаперечне. Все абсолютно прозоро – сумарно видобуток (в трубі + ВТВ) зростає! Втім, є маленький нюансик – компанію серйозно не перевіряли майже шість років, і геологічна інспекція (до речі, підрозділ Держгеонадра) не стала заморочуватись, чому втрати і витрати почали так швидко зростати.

І так продовжувалось би мабуть ще й досі, але Уряд поцікавився – а чого ж в трубі газу все менше і менше?

І тут «всьо пропало, всьо пропало!». Програма «2020» накрилась, а от ініціатори зміни парадигми – ні. Вони тихесенько кудись зникли. Здулись. Втратились.

А тепер глянемо на проблему видобутку власного газу для потреб населення з позиції упередженого спостерігача.

Проголошена деякими апологетами радикальних змін у нафтогазовій галузі необхідність зміни парадигми була приречена на поразку тому, що вони не врахували основне завдання ПАТ «Укргазвидобування» як акціонерної компанії із 100-відсотковою державною власністю. А завдання дуже просте: забезпечити український народ необхідними обсягами газу власного видобутку. Підкреслюємо – саме газом, а не грошима, хоча і грошима в додаток до газу теж було б непогано.

Не дивно, що Коболєв, Фаворов та інші, що окупували Олімп у НАК «Нафтогаз України», вийшли з такою пропозицією; адже НАК «Нафтогаз України» був і є звичайним торгівельним підприємством, особливо якщо брати у світовому масштабі, яке завжди існувало за рахунок своїх дочірніх підприємств та населення. Тому і ідеологія у них відповідна, торгашеська.

А ПАТ «Укргазвидобування» є видобувною компанією. Звісно, ніхто не повинен заганяти компанію у збитки, але продавати газ власнику надр за завищеною ціною – це, знаєте, якось непорядно.

Можуть зауважити, що положення Конституції України, яке визначає  надра як об’єкт права власності українського народу, суто декларативне. Та давайте не будемо оперувати багаторічними штампами і уважно розглянемо це питання іншим разом, бо дещо полемічне.

Тепер щодо приватизації. Слід сказати, що з 10 найбільших нафтогазових компаній світу у трьох 100 відсотків державної власності, і ще в двох – 50 відсотків (маються на увазі Saudi Aramco (Дахран, Саудівська Аравія), «Газпром» (Москва, Росія), PetroChina / China National Petroleum (Пекін, КНР), «Роснефть» (Москва, Росія), Sinopec Group (Пекін, КНР).

Тобто, казати, що приватна форма власності для видобувних компаній найбільш придатна та ефективна, буде брехнею. Як кажуть: можливі варіанти.

В історії вітчизняної нафтогазової галузі вже є один випадок приватизації, коли держава продала майже половину акцій в достатньо великій нафтогазовій компанії, залишившись власником 50%+1 акцій. Мова, звісно, йде про ПАТ (ВАТ) «Укрнафта».

Трохи статистики.

У 2017 році ПАТ «Укрнафта» видобуло 1,108 млрд.куб.м газу. Це на всій території України.

А в 2003 році тільки на території Полтавської області ВАТ «Укрнафта» видобуло 1,068 млрд.куб.м газу.

У 2017 році ПАТ «Укрнафта» на всій території України видобуло 1,379 млн. тонн нафти. У 2003 році – 3,1 млн. тонн.

Товариство вісім років поспіль не бурило геологорозвідувальних свердловин, суттєво зменшило обсяги буріння експлуатаційних свердловин, вчасно не ремонтувало свердловини, що вийшли з ладу, скоротило значну кількість персоналу, надзвичайно обмежило права менеджерів регіональних підрозділів, відмовилось від експлуатації виснажених родовищ.

Все це стало наслідком приватизації, а точніше – недалекоглядної політики топ-менеджменту. Зміст цієї політики якраз і полягав у зміні парадигми з оцінювання ефективності роботи компанії з кубічних метрів і тонн на гроші. Тільки це було зроблено не у 2016 році, а майже на 15 років раніше.

А тепер порахуйте «економічну ефективність» від перелічених вище заходів. Середньорічні втрати видобутку нафти (з конденсатом) в «Укрнафті» впродовж 13 років – 800 тис. тонн, природного газу – 300 млн.куб.м.

Крім того, у 2011 році товариство через суди, всупереч закону, домоглося рішення про припинення постачання газу населенню, і держава нічого, абсолютно нічого не зробила, а НАК «Нафтогаз України», по суті, здав справу.

Тільки після заміни менеджменту два роки тому ПАТ «Укрнафта» почало нарощувати обсяги видобутку. Чи не запізно?

З «Укрнафтою» це була трагедія, а сьогодні – фарс.

Чому фарс? А тому, що Фаворов Андрій Михайлович, який у 2019 році посів виконувача обов’язки голови правління ПАТ «Укргазвидобування», висловився у своєму дописі у Фейсбуці наступним чином: Прориву у видобутку на виснажених родовищах очікувати не варто, проте їх ефективність все ж можна підвищити. Є деякі рішення, які лежать на поверхні, але не були впроваджені раніше. Нарощування видобутку, наприклад, обмежене наземною інфраструктурою – нам нікуди направляти газ. За нашими розрахунками, мова йде приблизно про 1 млн. кубометрів на добу.

П’ять років пан Фаворов не бачив, що компанія втрачає 365 млн.м3 газу щороку, тобто 1,8 млрд.м3 втрат в цілому, а потім раптом побачив. Чудотворне зцілення зору, тільки хто має відповісти за недоотримані державою обсяги газу?

Слід зауважити, що рівень секретності в нафтогазовій галузі куди вищий, ніж у Міноборони чи СБУ. Спробуйте отримати офіційну довідку про собівартість газу, що його видобуває компанія, та ще й з обґрунтуванням всіх складових. А без цього важко уявити, чому ж у нас такі високі (чи може, навпаки, низькі) тарифи.  

Ви знаєте, скільки у 2004 році в середньому за добу видобувалось газу з кожної із 672 діючих свердловин на території Полтавської області? 28 тис. куб.м. А у 2009 році з кожної із 814 діючих свердловин? 28,3 тис. куб.м. А у 2014 із 765 діючих свердловин? 28,3 тис. куб.м.

Отже, при практично незмінних середньодобових обсягах видобутку з однієї свердловини загальний річний обсяг видобутку залежав від кількості свердловин, що перебували в експлуатації. А кількість свердловин, що перебувають в експлуатації, почала неухильно зменшуватись.

Що, у НАК «Нафтогаз України» і в ПАТ «Укргазвидобування» у 2016 році не знайшлось людей, які трохи розуміються на арифметиці?

Тепер про головне.

ПАТ «Укргазвидобування» – не просто одна з багатьох нафтогазових компаній світу. В Україні вона виконує ще й соціальні функції, бо власник і компанії, і надр – український народ. А про соціальну функцію компанії (а саме такі функції притаманні державним нафтогазовим компаніям) пани Коболєв, Фаворов та інші забули.

Навіть у клятому «Газпромі» не забувають про соціальну складову ціни на газ. У 2019 році, в залежності від регіону, ціна газу для потреб населення у європейській частині Росії становила від 4,9 до 6,3 російських рублі за кубічний метр (1,86-2,39 грн.). Середня ціна – 6 руб./куб.м.

Кількість газу, що його може купити росіянин на середню зарплату – 6360 куб.м. В Україні у 2019 році – 1588 куб.м, при середній зарплаті 10800 грн.

До речі: у 2013 році при середній заробітній платі 3620 грн. українець міг придбати 4523 куб.м газу. І газ при цьому компанія продавала собі не в збиток.

Оце і є результат «економічної доцільності».

Не варто українським сервісним підрядним організаціям сподіватись на те, що з приватизацією ПАТ «Укргазвидобування» у них зросте кількість і якість замовлень на виконання робіт. Досвід ПАТ «Укрнафта» свідчить про зворотне – там не те, що сторонніх, там своїх підрядників вщент розігнали. Економічна доцільність, про що там казати.

Історія вчить нас, що вона нічому не вчить.

Можна навіть поворожити на майбутнє компанії у разі приватизації. Оскільки держава вже не ставитиме завдань із збільшення обсягів видобутку, то гарантовано вони впадуть, а ціни на газ швидко зростуть. Дивись, через пару років платитимемо за газ гривень 20 за куб, а компанія ще й дяки вимагатиме, бо якби не вона, купували б газ за 30 гривень.

Проблеми державних компаній полягають не в тому, що вони державні, а в тому, що до управління цими компаніями держава залучає невігласів та крадіїв, а потім всі дивуються, чому державна компанія працює так погано. Мабуть тому, що держава, як власник, мала б забезпечити постійний і ефективний контроль за результатами роботи державних компаній, а не відкараскуватись від цих функцій, мотивуючи це тим, що «бідним топ-менеджерам» і так важко працювати, не турбуйте їх своїми перевірками. Спитайте у екс-генерального директора компанії, Іллі Йосиповича Рибчича, чи створювала держава для нього такі тепличні умови?

П’ять років експериментів над компанією державу нічому не навчили. Про фаховий рівень нинішніх топ-менеджерів компанії свідчить хоча б той факт, що це вони подають у мас-медіа суттєве зменшення ВТВ в цьому році як своє досягнення. Краще б промовчали.

Єдиним «досягненням» реформаторів у сфері газовидобутку слід вважати те, що керівництво галузі дешевий український газ спочатку зробило дорогим, потім змішало його в одному котлі з імпортованим, теж дорогим, газом, а після цього дійшло висновку, що нащо видобувати власний газ, коли його ціна тепер навіть вища, ніж у Європі. Будемо газ купувати – так дешевше, а отже економічно вигідно.

Знаєте, є таке прислів’я – примусь дурня богу молитись, він і лоба розіб’є.  

Можна наводити багато аргументів і контраргументів щодо доцільності приватизації ПАТ «Укргазвидобування», але не забувайте – в нашій державі у разі приватизації те, що коштує гривню, продають за копійку. Уже був випадок, коли продуктивну свердловину НАК «Надра України», з обсадкою, державна виконавча служба оцінила у 17 тисяч гривень. Повірте, що другого ПАТ «Укргазвидобування», на відміну від металургійного комбінату чи «канхветної фабрики», ми створити не зможемо, тобто зворотного шляху не буде.