Глобальна продовольча криза та українське зерно як єдиний спосіб її подолання

18:34 16 травня Київ, Україна

У суботу, 14 травня, у німецькому Вестінгхаусі відбулася зустріч G7, на якій вирішувалася доля українського зерна. Так, європейці зібралися, щоб подумати, як вивезти з України те останнє, що в нас залишилося. І привід якийсь альтруїстичний і людинолюбний - глобальна продовольча криза і, що стає все більш відчутною загроза голоду.

Міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок заявила, що війна перетворилася на «глобальну кризу», через яку 50 млн людей особливо в Африці та на Близькому Сході вже найближчим часом відчують голод, якщо не вдасться вивезти українське зерно. Прекрасна, сльозу вибиваюча заява за підсумками зустрічі свідчить, що «Велика сімка» зобов'язується надавати подальшу гуманітарну допомогу найбільш уразливим, але одного не можу зрозуміти – чому за наш рахунок, найбагатших знайшли чи обдирай, дерибань поки що ми слабкі?

Те, що голод вже точно буде – факт незаперечний. Про це навіть голова ФАО ООН (Food and Agriculture Organization) – підрозділ ООН, основним завданням якого є боротьба з голодом – Цюй Дун'юй заявив. Тобто в ООН про голод розуміють, а наш уряд не розуміє, чи народ Африки їм дорожчий за власний народ? Так, звичайно, можливо, мої слова звучать надто жорстоко, але що їсти будемо ми, якщо все, що виростили наші хлібороби, поїде за кордон?

І здається мені, що європейці лише прикриваються голодуючими африканцями, адже самі відчувають дефіцит зерна в 9 млн тонн (за даними Міжнародної ради із зерна International Grains Council на березень 2022 року). Як ви думаєте, а чи не про себе вони переживають? Може, вони думають про те, як не допустити хвилі народного гніву, яка разом із продуктовими прилавками змете їх самих?

Загалом продовольча криза викликана падінням аграрного виробництва у світі через зниження доступності палива та добрив, при цьому про те, що добрив та палива немає через санкції, які європейці самі і наклали, говорити не прийнято – наративи, так би мовити, а ось зерно, наше зерно забрати – будь ласка.

Допомогти розтягнути наше зерно зголосилася і міністр закордонних справ Канади Мелані Джолі, яка на тій же зустрічі G7 заявила про готовність направити канадські судна в європейські порти, щоб вивезти зерно з України.

А поки що ми шукаємо шляхи позбутися цінного ресурсу, обминаючи заблоковані порти в Чорному морі, наприклад, через румунську Констанцу, куди зерно приходить з Ізмаїлу та Рені на Дунаї.

Величезні запаси зерна вивозяться також за допомогою молдавського порту Джурджулешти на Дунаї, і все це йде до Європи. Наша влада очевидно розраховує на відповідь, але Молдова, наприклад, у військовій допомозі вже відмовила, пославшись на нейтральний статус країни.

Болгарія для участі у справі навіть порт свій у Варні реконструює, аж надто ставки високі. Також хочуть присмоктатися до поділу нашого зерна Польща, Чехія, Словаччина та країни Балтії, ой, я сказала до «діла», очевидно було зважаючи на благородну справу порятунку Європи від продовольчої кризи.

Маючи такі грандіозні запаси зерна, ми могли уникнути продовольчої кризи, яка нависла над усім людством. Сподіватися, що Європа допоможе, не доводиться, адже європейці завжди знайдуть якийсь закон, який не дозволить ділитися. Зараз, наприклад, на зустрічі G7 було порушено питання про заарештовані російські активи та спрямування цих коштів на відновлення України, але оскільки законних підстав для цього немає, то говорили в основному про справедливість. Напевно, саме через цю саму справедливість європейці вважають, що наше зерно набагато потрібніше їм самим.