Історія Федора Ернста - відомого дослідника мистецтва та архітектури

23:57 22 грудня Київ, Україна

Про Федора Ернста можна зняти пригодницький фільм із трагічним фіналом. Авторитетний мистецтвознавець, врятував тисячі українських пам'ятників, третину життя перебував у засланні, розстріляний. Проте сценаристу слід підготуватися до проблем із матеріалом, бо особистих речей Федора Ернста майже не лишилося.

Цього року виповнилося 130 років від дня народження Федора Ернста. Його постать відіграє важливу роль в історії Національного музею історії України – МІСТ, оскільки у 1923-1933 роках він керував художнім відділом Всеукраїнського історичного музею імені Тараса Шевченка. Завдяки йому українські музеї отримали тисячі предметів мистецтва, сотні українських пам'ятників повернули з Росії, а ми найкраще знаємо, як виглядали зруйновані більшовиками шедеври архітектури.

Київ вважав цікавішим за Берлін
 
Фото: Глуховская гимназия
 
Федір Людвигович Ернст народився у 1891 році в Києві в сім'ї німецького колоніста. Можливо, його інтерес визначними пам'ятками розпочався під час навчання у Глухівській гімназії у 1900-1909 роках. Тоді це - престижний навчальний заклад, потрапити куди було непросто. У гімназії навчалися майбутні художники, історики, археологи, чого вартий один художник Георгій Нарбут.

Глухів веде свою історію з часів Київської Русі, був гетьманською столицею та театральним центром, там розміщувалося багато стародавніх храмів, а на рубежі XIX та XX століть зводилися оригінальні модернові будинки. Вдале місце, щоб зацікавитись історією та архітектурою.

Згодом дядько дав Федору Ернсту кошти на навчання у Берліні. Майбутній дослідник обрав кафедру історії мистецтв тамтешнього університету. За спогадами Ернста, німецька столиця здалася йому не дуже цікавою, сірою. Через рік він перевівся до Київського університету та продовжив вивчати історію мистецтв у професора Григорія Павлуцького. На його заняттях, окрім теорії, було багато практики: студенти досліджували місто під час прогулянок, професор Павлуцький показував макети стародавніх храмів та чимало художніх робіт.

Перша відзнака та перша ссилка
 
 
Під час навчання у Київському університеті Федір Ернст відвідував лекції осередку української інтелігенції "Стара громада", активно долучався до громадського життя, бував у музеях. Він познайомився з дослідниками Миколою Беляшевським та Данилом Щербаковським, разом з якими потім багато працював. Роботи Ернста одразу привернули увагу: в університеті він отримав золоту медаль за дослідження київської архітектури XVII-XVIII століть.

У 1914 році, під час Першої світової війни, Федора Ернста заслали до Сибіру як "неблагонадійного", оскільки він був німцем за походженням. Ернст повернувся із заслання наприкінці 1917 року, і вже у 1918 почав займатися охороною пам'яток та наукою. Відновлює спілкування з Миколою Біляшевським, який очолював чимало комісій з огляду пам'ятників, зокрема, Військового Нікольського собору, реставрації Софійського собору тощо. Федір Ернст також долучається до роботи цих структур.

Знайшов тисячі пам'яток для музею
 
 
Фото: Портрет гетьмана Івана Скоропадського
У 1922 році Федір Ернст прийшов до Першого державного музею, який у 1924-му став Всеукраїнським історичним музеєм імені Тараса Шевченка. Тоді попередник МІСТ створював єдину структуру із сучасним Національним художнім музеєм України та розташовувався у будівлі на вулиці Грушевського, 6. У музеї Ернст мав чимало однодумців: директором був Микола Біляшевський, а народним та історико-побутовим відділами керував Данило Щербаковський.

Через рік Федір Ернст, вже відомий дослідник мистецтва та архітектури, очолив художній відділ музею. Один із прикладів його діяльності: спочатку в колекції музею було орієнтовно 200–300 художніх творів, вчений збільшив їхню кількість до 5 тисяч.

Дослідник їздив у відрядження, оглядав великі приватні колекції Богдана та Варвари Ханенків, Оскара Гансена та багатьох інших монастирських зборів. Федір Ернст сприяв тому, щоб пам'ятки цих колекцій потрапляли до музею. Тоді був складний час, по суті, доводилося забирати цінності для музею, щоби їх не вивезли до Росії і не продали за кордон. Колекціонери ставилися до діяльності Ернста з розумінням. Багато хто з них, зокрема, Оскар Гансен, знали дослідника особисто. Ці люди бачили інтерес Ернста у збереженні пам'яток та довіряли йому свої речі.

Влаштовував виставки, які збирали черги
 
 
Першу виставку у Всеукраїнському історичному музеї Федір Ернст організував у 1925 році. Проєкт був присвячений українському портрету та розміщувався у трьох великих залах. Там було представлено не лише живопис, а й меблі, зброю, скульптурні бюсти. В експозиції можна побачити портрети гетьманів, які Ернст повернув із Росії, зображення польської шляхти та російських імператорів. Куратор зібрав роботи відомих художників: Іллі Рєпіна, Михайла Врубеля, Олександра Мурашка, Георгія Нарбута, Тараса Шевченка та багатьох інших.

За три дні з моменту відкриття виставки відвідуваність музею зросла вдесятеро, у пресі та у книзі відгуків люди ділилися позитивними враженнями. Оскільки колектив музею був невеликий, Федір Ернст водив екскурсії з виставки у вихідні. Портрети гетьманів Івана Мазепи, Богдана Хмельницького та Івана Скоропадського, представлені на цій виставці, вперше за кілька десятків років можна побачити у МІСТ.

Портрет Івана Скоропадського експонується без рами: куратор прагне показати роботу такою, якою її привезли із Ленінграда. Олійні портрети Хмельницького та Скоропадського, намальовані у XIX столітті, Мазепи – на початку XVIII. Автори невідомі, але Олена Кохан припускає, що ця інформація могла загубитися з часом.

У 1926 році Федір Ернст провів наймасштабнішу виставку Георгія Нарбута, на якій представили 494 твори культового українського графіка. Відвідувачі могли ознайомитись із різними періодами творчості художника (петербурзький, київський), а також – з літературою про нього. Ернст знав Нарбута з часів Глухівської гімназії та допомагав йому в організації виставок.

Інша гучна виставка – Тарас Шевченко на тлі його доби, відкрита у 1929 році. На виставці можна побачити шість картин, що нині зберігаються у Національному музеї Тараса Шевченка. Багато робіт на цій виставці Федір Ернст повернув від ленінградських та московських антикварів. У спадщині Ернста були й виставки українського живопису, художника Олександра Мурашка і не лише. Ці проєкти збирали чимало відвідувачів, завдяки досліднику сотні культурних цінностей загалом побачили вперше.
 
Повертав українські пам'ятки із Росії
 

На початку 1920-х років спочатку під приводом допомоги голодуючим, а потім і з інших причин більшовики вилучали культурні цінності для продажу за кордон. Збирали найкращі предмети з приватних колекцій, подарунки імператорів та митрополитів монастирям, не гребували музейними зборами. Потім створювали антикварні салони, щоби дорого продати ці речі.

Федір Ернст брав участь у низці комісій, зокрема, описував предмети, які радянська влада забирала з Києво-Печерської лаври та інших київських храмів та монастирів. За цими документами було видно, що саме вилучили. Потім Ернст намагався відстежити, де опинилися ці речі, і листувався з російськими антикварами. Багато речей було втрачено, але частину повернули.

У 1928-1929 роках Федір Ернст був членом Паритетної комісії з обміну культурними цінностями між Українською РСР і РРФСР. Завдяки його зусиллям було врятовано згадані портрети гетьманів та багато інших визначних пам'яток. Також дослідник має відбирати цінні речі для продажу за кордон. Разом з колегами він намагався віддавати менш важливі предмети та зберігати справді цінне, говорячи, що більшовики за це нічого не отримають. Вже за два роки Ернста виключили з Паритетної комісії, а до Києва відправили співробітників із Ленінграда, які почали відбирати у музеїв справжні коштовності.

Зберіг унікальний фаянс
 
 
Фото: Икона
 
Окрема сторінка у біографії Ернста – порятунок предметів із Києво-Межигірської фаянсової фабрики на початку 1920-х. Серед них було чимало релігійних предметів, які зараз можна побачити на виставці, зокрема, ікону, хрестик та лампадки.

Більшовики в рамках антирелігійної кампанії закривали та знищували монастирі. На території одного з них була відома в XIX столітті фаянсова фабрика. Федір Ернст разом із Данилом Щербаковським винесли з території фабрики чимало виробів. У середині 30-х років монастир був зруйнований, а на його території збудували державні дачі. Ми б не побачили оригінальні твори межигірських майстрів, якби не Ернст та Щербаківський.
 

Зафіксував знищене архітектурне обличчя Києва
 
 
Фото: Киев
 
Ернст став одним із співзасновників Музейного містечка на території Києво-Печерської лаври. Монастир могли закрити та знищити, але завдяки таким людям як Ернст його зберегли у вигляді музею. На початку 1930-х Федір Ернст запропонував подібний проєкт, щоб урятувати пам'ятки Верхнього міста. Йдеться про ідею створення заповідника "Київський акрополь". До нього мали увійти Андріївська та Георгіївська церкви, Софійський собор, Михайлівський монастир, Десятинна церква (відновлення XIX століття у візантійсько-московському стилі). Ернст пропонував, щоб на території Десятинної церкви була створена експозиція, яка б розповідала про стародавні храми та їхнє будівництво.

Проєкт "Київського акрополя" не втілили, а Михайлівський собор, Десятинну та Георгіївську церкви більшовики знищили. Федір Ернст не зміг врятувати всі пам'ятки, проте завдяки його матеріалам ми можемо відновити їхній вигляд. Дослідник створив один із найкращих путівників по довоєнному місту "Київ. Провідник", у якому зібрано чимало фотографій. Гіди ще використовують його, щоб показати вже знищений Київ.

Ернст багато фотографував на Подолі, у Верхньому місті, знімав зруйновані згодом Михайлівський собор, Ірининську та Трьохсвятительську церкви, Богоявленський та Військовий Нікольський собори. Завдяки фотографіям, зокрема Ернста, наприкінці 1990-х змогли відбудувати Михайлівський собор.
 

Репресії та забуття
 
 
 
У 1925 році Миколу Біляшевського усунули з посади директора Всеукраїнського історичного музею, а у 1926 році він помер. У 1927 році наклав на себе руки Данило Щербаковський. Федір Ернст втрачав однодумців і стикався з дедалі сильнішим опором. Радянська влада прагнула побудувати новий світ, де не було місця минулому, тому ставлення до збирачів старовини все гіршало. Дослідник щодня чекав на арешт і намагався врятувати якнайбільше пам'яток. Ернст продовжував організовувати виставки, їздив у відрядження на Волинь, Поділля, Чернігівщину, Черкащину, писав статті та звіти.

На початку 1930-х була сфабрикована абсурдна справа щодо контрреволюційної діяльності музейних працівників. У 1933 році за нею заарештували Федора Ернста і наступного року засудили до трьох років виправних робіт на будівництві Біломор-Балтійського каналу. Навіть на засланні вчений не залишав музейної справи: він створив Музей історії Біломор-Балтійського каналу у місті Повенце, завідував Музеєм будівництва каналу "Москва-Волга" у місті Дмитрів.

Після звільнення Федір Ернст залишився у Казахстані, зокрема, очолив роботу зі створення Казахської художньої галереї Алмати. З нього не зняли судимість, а таким людям заборонялося проживати у європейській частині СРСР. Згодом дослідник працював заступником директора Башкирського державного художнього музею в Уфі. Символічно, що саме туди було евакуйовано цінності з історичного музею під час Другої світової війни. А Ернста в 1941 році заарештували втретє, нібито як німецького шпигуна (знову зіграло вирішальну роль німецьке походження мистецтвознавця), і 28 жовтня 1942-го розстріляли. Реабілітували посмертно.

Відновлення пам'яті
 
 
Після репресій про Федора Ернста "забули". Тамара Ернст, дружина дослідника, у 1947 році зверталася до влади з проханням дізнатися, що сталося з її чоловіком. Їй відповіли, що у 1946 році він помер від хвороби. Вже у 1958 р. під час кампанії з реабілітації стало відомо, як і коли дослідник загинув насправді. До речі, сама Тамара Ернст була заарештована у 1942 році за нібито "антирадянську агітацію та пропаганду", її засудили до 10 років в'язниці, а у 1957 реабілітували. Згодом вона написала короткі спогади про сім років життя з чоловіком.

Документи, пов'язані з дослідником, зберігалися у архівах, але доступ до них мали лише фахівці. Наукові роботи про Ернста почали з'являтися наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років. Найосновніша з них – видання Сергія Білоконя "В обороні української спадщини". Сімейні спогади про Федора Ернста зберіг Микола Біляшевський, онук директора Всеукраїнського історичного музею. Оскільки останні десять років життя Ернст був у засланні, його дружину теж заарештували, а дітей у них не було, особистих речей та листів дослідника майже не залишилося.

Основний масив пам'ятників, врятованих Федором Ернстом, зберігається у кількох закладах: Національному художньому музеї України, Національному музеї Тараса Шевченка, Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Музеї історії міста Київ, Київській картинній галереї, МІСТ. За часів незалежності музейники відновлюють інформацію про ці пам'ятки, у тому числі про те, що вони отримані завдяки Федору Ернсту. Як колись цей дослідник урятував від небуття тисячі пам'ятників, тепер ми зберігаємо для нащадків його ім'я.