Катерина Білокур – геній українського живопису

01:08 30 грудня Київ, Україна

Україна відзначає 120 років від дня народження художниці, талант якої знищували найрідніші. Вдома їй ламали кисті та називали одержимою, але за кордоном вона здобула світову славу, здивування та захоплення.

Квіти, намальовані Катериною Білокур, впізнають одразу, бо вони висять у повітрі та випромінюють світло. Тим часом Катерина Білокур, як і всі українські селяни в СРСР, не мала навіть паспорта. Проте сила її таланту була такою, що пробилася навіть крізь «залізну завісу».

"Матриця Свободи" зібрала найцікавіші факти з життя Катерини Білокур.

Народилася художниця у селі Богданівка у Яготинському районі Київської області. Ці звивисті вулички зберігають пам'ять про Катерину Білокур. А у невеликому будинку, де все життя прожила художниця, тепер музей. Батьки були не бідними, але дуже ощадливими. Юний талант навіть не віддали до школи, хоча батьки за тими мірками були досить заможними людьми.

Коли дівчинка почала малювати - точно ніхто не пам'ятає. Та й були це наївні дитячі ескізи, намальовані вугіллям на клаптях полотна.

“Приблизно років у 6 розмалювала фігурками коней весь шкільний зошит молодшого брата Грицька.- Ах ти, поганка - кричав батько. Зошит розірвали на шматки. З того часу мені не давали ні папір, ні олівці”, - йдеться у спогадах художниці.

Базові навички читання та письма Білокур отримала самостійно - вдома. І скільки вона потім не намагалася вступити до училища чи технікуму, показуючи свої малюнки; їй відмовляли, посилаючись на відсутність належної освіти.

Кисті та фарби робила сама

Краса природи, нескінченна кількість відтінків на пелюстках квітів, гра світла і тіні у прохолоді левад - все це невідступно «ходило за мною», писала Катерина Білокур, і змушувало малювати. Щоб малювати картини, які, як вона сама говорила, народжувалися в її голові. Катерина використала все, що було під рукою.

Білокур не рвала квіти

Квіти для Катерини Білокур були втіленням найошатнішої краси буття. Художниця їх ніколи не рвала, бо вважала це за вбивство. Малюючи квіти, Білокур йшла з мольбертом до них і працювала над картиною біля мальв або кущів жоржин. Часто, задумавши намалювати якусь квітку, Катерина Білокур проходила багато кілометрів, доки не знаходила її. «Квіти, як люди, живі, мають душу! А зірвана квітка - вже не квітка», говорила художниця.

Хотіла померти через заборону малювати

Катерина Білокур була чужа серед своїх, ніхто з безпосереднього оточення не розумів її пристрасті до малювання. Хтось висміював, а хтось просто вважав її дивачкою. Тож дівчина мало спілкувалася з однолітками. Вона повинна була виконувати всю важку сільську роботу по господарству та на городі, а потім бігла малювати. Живопис став її єдиною любов'ю, її єдиним захопленням. Батьки дорікали доньці в тому, що ніхто її не сватає, обзивали та принижували. Такі скандали, як правило, завершувалися забороною малювати та знищенням малюнків.

Восени 1934 року, доведена до відчаю, Катерина Білокур побігла топитися до річки. Зайшла по груди у крижану воду і стояла там, прощаючись із життям. Це побачила мати і, на щастя, художницю, про яку пізніше дізнається світ, вдалося врятувати. Проте Білокур дуже застудилася і довго виходила з тяжкого морального стану та хвороб. Застуджені восени ноги все життя давали себе знати.

Білокур та театр

Була в житті Катерини Білокур, крім малювання, ще одна віддушина. Керувала драматичним гуртком у сільському клубі, сама виступала на сцені. Потай від батьків Катерина малювала декорації для постановок.

У 1940 році до рідного села Білокур приїжджає Володимир Хітько з обласного Будинку народної творчості, і художниця дає йому кілька своїх робіт. Після цього знайомства відкривається перша в житті персональна виставка художниці, що складалася з 11 картин. Виставка мала такий успіх, що Білокур направили до Москви у супроводі Хітька.

У 1944 році, після звільнення від нацистської окупації, Музей українського народного декоративного мистецтва купує у Катерини Білокур її полотна.

Відмовилася намалювати портрет Сталіна

Катерина Білокур все життя мріяла мати відповідні умови для малювання. Щоб нічого і ніхто не відволікав її від творчості, щоб було десь місце, яке давало б їй особисту та творчу свободу. Вона мріяла вирватися з села, яке так вороже зустріло її дар, мріяла бути ближче до середовища художників. Мистецтвознавці кажуть, що художниця хотіла мати квартиру, але сама відмовилася від цієї мрії, не захотівши малювати портрет «великого вождя». У 1947 році художниці запропонували намалювати портрет Сталіна, і якби портрет сподобався, це відкрило б перед нею всі двері. Але Білокур відмовилася.

Прагнула до визнання серед професійних художників

З листів Катерини Білокур видно, що художниця мріяла, щоб її роботи визнали професійні художники. Попри відсутність освіти та належного художнього середовища для спілкування, Катерина Білокур відчайдушно прагнула слави справжнього художника, вважає американська дослідниця творчості та життя української художниці Дженніфер Кан.

«Художників-самоучок часто хвалять, зокрема, за те, що вони не прагнуть продажу своїх робіт та їхнього визнання нащадками. Але з листів Катерини Білокур ми бачимо, що їй не подобалося, що її називали народною художницею чи примітивістом. Вона хотіла бути художником з великої літери», – каже Дженніфер Кан.

Париж та Пікассо

У 1949 році Катерину Білокур прийняли до Спілки художників України. Її картини виставляються у Києві та Москві. Проте, скрізь її творчість подавали як приклад «щасливого життя та розвитку трудівників колгоспного ладу».

А в 1954 році три картини Білокур: "Цар Колос", "Берізка" та "Колгоспне поле" були включені в експозицію радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі. Там їх побачив Пабло Пікассо і сказав захоплено: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї весь світ».

Останніми роками життя художниця не припиняла писати картини. У 1959 були створені шедеври "Півоні", "Букет квітів", "Квіти та овочі", "Натюрморт".
 
Вона тяжко хворіла, давалися ознаки злиднів тодішнього сільського побуту, невлаштованість у особистому житті, хвороба матері.

Залишила світ тлінний Катерина Білокур на 61 році життя - 9 червня 1961 року.

Декілька фактів про шанування творчості Катерини Білокур

♦ У будинку сім'ї Білокурів у Богданівці у 1977 році відкрили Музей-садибу Катерини Білокур.

♦ У Яготині є пам'ятник художниці.

♦У 2000 році до 100-річчя від дня народження Білокур Національний банк України випустив ювілейну монету.

♦У 2004 році було засновано щорічну премію імені Катерини Білокур за видатні твори традиційного народного мистецтва.

♦У 2011 році вийшло у світ двотомне дослідження життя та творчості художниці - «Катерина Білокур». Туди увійшло листування Білокур із її сучасниками-художниками та мистецтвознавцями, а також дослідження творчості Білокур українських та зарубіжних авторів.

♦Колекція полотен Катерини Білокур знаходиться у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, розташованого на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.