Мьянма. Справжній ВЕЛИКИЙ друг маленького путіна

12:23 05 квітень Київ, Україна

27 березня головний редактор МК Павло Гусєв, голова громадської ради при Міноборони РФ, приїхав до столиці М'янми (Бірми) на військовий парад разом із заступником міністра оборони РФ - генералом Олександром Фоміним. В той же день в різних містах країни було вбито щонайменше 114 осіб, в тому числі маленькі діти. З початку протесту проти військового перевороту, який стався 1 лютого, в Бірмі вбито майже 460 людей, політв'язнів тисячі.
 
«Днем жаху і сорому» назвав 27 березня глава дипломатії ЄС Жозеп Боррель, кажучи про «ескалацію насильства з більш ніж 100 вбивствами мирних жителів». Він назвав «неприпустимими» злочини, «скоєні військовими проти власного народу в «День збройних сил».
 
Начальники генеральних штабів 12 країн (США, Великобританії, Німеччини, Японії, Австралії, Канади, Греції, Італії, Данії, Нідерландів, Нової Зеландії та Республіки Корея) випустили спільну заяву, що засуджує бійню, яку вчора влаштувала армія М'янми щодо власного населення:
 
«Як начальники генштабів ми засуджуємо використання сили, яке призвело до смертельного результату, щодо неозброєного народу з боку збройних сил і пов'язаних з ними сил безпеки. Професійні військові дотримуються міжнародних стандартів поведінки і відповідальні за те, щоб захищати народ, якому вони служать, а не завдавати йому шкоди. Ми закликаємо Збройні сили М'янми припинити насильство і працювати над тим, щоб відновити повагу і довіру з боку народу М'янми, які вони втратили через свої дії». Російська армія не приєдналася до цієї заяви. Мабуть, стандарти поведінки відповідають…
 
Святкування «на крові». Лише «гості» з Росії приїхали до глави військової хунти Бірми (М'янми), генерала Мін Ауна Хлаіна, щоб разом з ним приймати парад карателів і катів. Представник РФ Фомін був єдиним високим іноземним гостем. Навіть тоталітарний Континентальний Китай не послав свого високого представника. Не став бруднитися. А Росія стала. Фомін відвідав в столиці М'янми військовий парад і обмінявся подарунками з головнокомандувачем, генералом Мін Аун Хлаіном та ще й отримав медаль від глави військової хунти, який назвав Росію «справжнім другом».
 
 
А ось що пише «рупор Кремля» Гусєв в підводці до ексклюзивного інтерв'ю з бірманським катом: "Сили правопорядку і армія несуть службу, охороняючи безпеку громадян. Проти них застосовуються всі брудні методи «кольорових революцій».
 
Події часто розвиваються за відомим з часів київського майдану сценарієм. По мирних жителях і правоохоронцях відкривають провокаційний вогонь з натовпу, причому вина перекладається на сили правопорядку. З яким особливим кремлівським цинізмом член Ради при президенті Російської Федерації з розвитку громадянського суспільства і прав людини, заслужений журналіст РФ Павло Гусєв нищить ті самі права людей Бірми!
 
«Скажи мені, хто твій товариш, і я скажу, хто ти». Судячи з поширених відео з місця подій, військові відкривали вогонь не тільки по демонстрантах, а й по мирно проїжджаючих повз автобусах з простими громадянами.
 
Буденно знищуючи тих, хто просто зустрічався на шляху. Але владу Росії не бентежить такий розвиток подій. Щось схоже, але дещо менш криваве, продемонстрував 25 і 27 березня ще один «друг» Росії, правитель Білорусі Олександр Лукашенко. Анонсований опозицією "День Волі" викликав жорстку реакцію і залучення тисяч силовиків і сотень одиниць техніки - автозаків, водометів, джипів з колючим дротом, бронетехніки, вантажівок з солдатами... Спроби людей зібратися разом тут же припинялися. Опозиціонери заявляють про 245 затриманих.
 
Коли в суботу військові М'янми відкрили вогонь по протестувальниках і простих громадянах, російський заступник міністра оборони продемонстрував тверду підтримку Москви М'янмі та її готовність поглибити своє «стратегічне партнерство». Це справжня реальність російської зовнішньої політики. Кремль пересварився з усіма близькими і далекими «колись друзями», але з готовністю протягує «руку допомоги» кривавим хунтам.
 
Диктаторів у світі стає все менше. І їм потрібно триматися один за одного, щоб вони не вимерли як вид. Диктатори змушені підтримувати один одного. Адже щоб виправдовувати своє існування, будь-якому диктаторському режиму потрібно показувати, що він не один такий в усьому світі.
 
І схоже на те, що у сучасному «клубі диктаторів» Путін відводить собі роль «почесного голови».