Хто вас створив?

15:20 25 липня Київ, Україна

Життєвий цикл більшості біологічних створінь спрямований на продовження свого роду та захист потомства від загроз навколишнього світу. Це аксіома. Чим більше розвинена тварина, тим агресивніше вона захищає своїх дітей від будь-якої напасті. Народжує, годує, навчає та захищає. Безумовно, є винятки, які не лише не захищають, а й навіть убивають своїх власних діточок. У природному відборі виживають лише найсильніші та найпристосованіші. Ті, які здатні продовжити свій рід, посиливши його генами.

Людині, що перебуває на верхньому щаблі піраміди еволюції, притаманні практично всі прояви тваринного світу. Вроджені рефлекси, які дісталися нам у спадок, посилюються набутими рефлексами, які допомагають людині пристосовуватися до життя в соціумі. І перші, і більшість других, спрямовані на виконання того ж завдання, як у світі тварин – продовження і посилення свого роду.

Як і у світі тварин, у світі людей є виняток, яким власні нащадки зовсім не потрібні і, на їхню думку, не заслуговують не тільки на захист, а навіть життя. Такі «виключення» у світі людей називаються виродками.

Ми, люди, завжди вважали, що таких потвор, для яких власні діти є порожнім місцем, дуже мало. Така собі статистична похибка для восьмимільярдного населення планети. Але війна, яку росія розпочала проти України, дала зрозуміти, як ми помилялися! Такі «ублюдки» не поодинокі. І їхня звірина сутність ще страшніша, ніж ми могли собі уявити…

Російська нація (якщо слово «нація» застосовується до зборища деградуючих осіб) поводиться так, ніби хоче якнайшвидше прожити свій «останній день», який уже прийшов.

Безжально відправляючи своїх власних дітей на смерть у безглуздій злочинній агресії проти України, російські «папки та мамки» зовсім не переймаються їхньою подальшою долею. Навіть якщо та подальша «доля» – смерть. Смерть не за свій рід, свою країну, своє життя, а смерть у жертву болючому маренню божевільного коротуна, який уявив себе «новоімперським господом богом».

Яким же має бути приниженням розуміння того, що на тебе не чекають удома? Що ти нікому не потрібний живий і бажання твоїх батьків і рідних зводяться тільки до шаленої спраги отримати за твою смерть нову машину чи побутову техніку. Або сплатити кредитну заборгованість. Або просто – відпочити рештками сім'ї десь на російських болотах.

Чи може називатися людиною той, хто «шанує» пам'ять загиблої дитини новенькою «пріорою»? Чи ті істоти, які здійснюють судові позови до рідних за «гробові» виплати, маючи на увазі не встановлення пам'ятника на цвинтарі, а задоволення власних меркантильних потреб?

Такі прояви виродження «російської нації», мабуть, мали б радувати нас. Бо росія – це наш запеклий кривавий ворог, який прийшов на нашу землю у спробі зруйнувати наше життя. І навряд чи хоч хтось із українців може побажати їм, росіянам, чогось, окрім якнайшвидшої смерті.

Але ж ми люди. Справжні. І як справжні люди ми не можемо усвідомити навіть саму можливість такого звірячого ставлення до власних нащадків. Бо це вже не люди, а потворні істоти, яких Бог не творив. Незрозуміла людству генетична аберація, дефект виду Homo sapiens, що не має права на розвиток та життя. Соціальний рудимент цивілізації, який зрештою відпаде від «тіла» людства.

Чим швидше, тим краще!