Афганський ключ для Сходу

08:16 15 липень Київ, Україна

Міністр ЗС Росії Лавров ну дуже вже хотів, щоб американські військові залишили Афганістан. Ще два роки тому він наголошував на тому, що «конфлікт в Афганістані не має військового рішення.
 
Єдиний можливий шлях врегулювання - досягнення миру політико-дипломатичними засобами. Виступаємо за повне виведення іноземних військ з країни». Спав і бачив. І ось, нарешті, його мрії здійснилися. Та чи піде на користь Кремлю вивід військового контингенту США з Афганістану? Очевидно, що ні.
 
Війська країн НАТО майже покинули Афганістан. Зараз йдуть американці. В країні наступив хаос. Владу практично захопив заборонений у Росії «Талібан», представникам якого ще нещодавно Лавров тиснув руку на дипломатичному прийомі. Під самим боком Росії формується вогнище напруги, яке ставить під загрозу мир та спокій колишніх республік СРСР у Середній Азії. Бої йдуть на півночі країни на кордоні з Таджикистаном і Узбекистаном. Це, безумовно, викликає занепокоєння в Душанбе, Ташкенті, Ашхабаді.
 
Ще недавно Лавров ставав на захист поліцентричного світу, говорячи що «колективний історичний Захід, що домінував протягом п'ятисот років над усіма, не може не усвідомлювати, що та епоха безповоротно йде, проте хотів би утримати вислизаючі позиції, штучно загальмувати об'єктивний процес формування поліцентричного світу». Для Афганістану процес «формування поліцентричного світу» наступив. Схожий на Кінець Світу… Через збройний наступ тих, кому Лавров тиснув руку в Москві, призупиняє роботу російське консульство в Мазарі-Шаріфі. Афганські солдати сотнями тікають в Таджикистан, Путін дзвонить Рахмону, постає питання про надання Таджикистану допомоги як по лінії ОДКБ, так і в двосторонньому порядку. Афганістан знову підпадає під владу мракобісів.
 
Росія змушена буде «заповнювати порожнечу», що утворилася після виходу країн НАТО з Афганістану, які майже двадцять років стримували ісламістську загрозу російським інтересам в регіоні. Чи є у Росії ресурси на Афганістан? Ще не все витрачено в Криму, на сході України, в Сирії, Лівії, ЦАР? Знову прийдеться затягувати паски, бо, якщо Росія не «впишеться» за Таджикистан та інші колишні республіки, допомогу їм залюбки надасть Анкара.
 
Туреччина готова поглиблювати співпрацю з Таджикистаном в питаннях оборони, безпеки та військової промисловості, а також ділитися досвідом в області безпеки кордонів і боротьби з тероризмом, заявив Хулусі Акар в Душанбе. Аналогічні питання обговорювалися в Бішкеку.
 
«З урахуванням нестабільної ситуації в регіоні і зростаючих загроз, особливо в зв'язку з ускладненням ситуації в Афганістані, військово-технічне співробітництво є актуальним і своєчасним», - заявив на переговорах з Акаром президент Киргизії Садир Жапаров. Він висловив готовність до подальшого розвитку і розширення співпраці в інтересах миру і стабільності в обох країнах і регіоні в цілому.
 
Крім цього, Анкара обіцяє взяти на себе навчання і підготовку киргизьких військових фахівців. Втім, в Туреччині проходять підготовку військові всіх країн Центральної Азії і Туреччина збільшує для них квоти. Раніше турецький міністр побував у Нур-Султані і Ташкенті.
 
За цю допомогу Анкара просить небагато - визнати FETO терористичною організацією (так влада Туреччини називає організацію опозиційного ісламського громадського діяча Фетхуллаха Ґюлена та його рух «ХИЗМЕТ», які намагалися зробити в 2016 році державний переворот), а їхніх прихильників, які переховуються на територіях дружніх країн, видати Туреччині. З Киргизією, цілком ймовірно, це питання вже закрите, після зустрічі Реджепа Ердогана з президентом Киргизії Садиром Жапаровим в Анкарі.
 
З країн регіону поки що тільки Туркменістан залишається не охопленим турецьким впливом. Але вже восени він поповнить лави Тюркської ради - міжнародної організації тюркської культури ТЮРКСОЙ. Туркменістан готовий приєднатися до тюркської ради, правда, якщо отримає особливий статус, який статутом цієї структури не передбачено. Але це питання обов’язково буде вирішено.
 
При цьому цікаво, що і Азербайджан, і Казахстан, і Узбекистан, і Киргизія дружно лобіювали приєднання Туркменістану до ТЮРКСОЙ. Російські пропозиції такого роду особливого ентузіазму не зустрічали і не зустрічають. Розподіл під нові геополітичні реалії пострадянського простору триває з наростаючою інтенсивністю і чималими результатами на користь Анкари. Російські інтеграційні проєкти переможні тільки на словах. Туреччина зі своєю стратегією побудови імперії заповнить той вакуум, який виникає в регіоні. Схоже на те, що мрії про прокремлівську Середню Азію так і залишаться мріями «бункерного керманича» та його оточення.