99% = 1%: проста формула режиму

18:08 08 січня Киев, Украина

30 років тому відбулася подія, яка повністю змінила геополітичну ситуацію на планеті. Колос СРСР не зміг встояти на глиняних ногах і все ж таки впав у прірву небуття.
 
Закінчилася епоха будівництва ілюзій…
 
Припинення існування СРСР мало значні соціальні, політичні, економічні та інші наслідки. З розпадом Союзу РСР набули державної самостійності 15 колишніх союзних республік. Деякі з них обрали складний шлях демократичного розвитку, деякі залишилися на принципах авторитаризму та не захотіли чи не змогли змінити жорстку вертикаль влади на розвиток прав та свобод власних громадян.
 
Росія стала правонаступницею Союзу, який залишив після себе великий різнорідний, погано структурований євразійський простір. За минулі після розпаду СРСР роки новітня влада Росії так і не змогла «загасити» протиріччя між «центром» та «провінціями», які були однією з головних причин падіння імперії СРСР. Навпаки, різниця між соціально-економічним розвитком та рівнем життя «двох столиць» і регіонами набула катастрофічних масштабів.
 
Помилки соціально-економічної політики Кремля, недофінансування та надмірне викачування ресурсів із територій провокують масштабний відтік населення з депресивних територій у благополучні регіони. Сили, що призвели до розпаду СРСР, продовжують діяти і зараз. Ступінь централізації, характерна для тоталітарних режимів, у певному відношенні стала ще більшою. Домінування Московського та Пітерського регіонів набула небаченого розмаху. Одна сьома частина жителів країни і більшість працюючих перебувають у Москві.
 
Майже всі аналітики, які займаються статистикою грошового обігу, стверджують, що більше половини ресурсів розподіляється в Москві та прилеглих територіях, що викликає величезну напругу. Зростання соціально-економічних показників зосереджено на 1% площі велетенської країни, а інші 99% не живуть – а виживають.
 
Вже далеко не перше століття Росія живе в стані надмірної централізації і колоніальних регіонів, з яких висмоктується ресурс.
 
Сучасна Росія живе за повною аналогією з «прикінцевим СРСР», коли будь-яка діяльність країни була зарегламентована нескінченними програмами, на зразок продовольчої, космічної та будь-якої ще.
 
Кремлю не цікавий реальний результат діяльності. Сучасну владу Росії приваблює лише досягнення певних показників, які регламентує центр, а не регіони. Паперові статистичні «звершення та досягнення», що не мають практично ніякого відношення до реального стану справ в країні знову, як і за часів СРСР, повністю «відірвали» керманича та його оточення від реального життя Росії.
 
Десятки мільйонів простих пересічних росіян, які не мають відношення до «нафто-газової труби» знаходяться в зовсім іншій реальності ніж та, що «побудували» собі можновладці з високих кабінетів.
 
Центральна влада Росії настільки слабка, що не може обійтися без примусової ідеології та силової підтримки каральних органів, спрямованої на унеможливлення «підняття голови» навіть окремими громадянами. За десятки років правління Путіна механізм культивації «сірості», розцяцькованої примарними «скрепами», досяг практично свого апогею. Та незважаючи на всі зусилля влади по збереженню власного домінування, знехтуване нею російське суспільство накопичило вже надмірну кількість соціальної напруги, що наближається до своєї «критичної маси».
 
За історичною логікою Росія заходиться напередодні «Великого Вибуху». Величезна територія так і не стала «єдиною країною».
 
Соціальні, економічні, етнічні та міжконфесійні протиріччя не залишають Кремлю сподівань на «нескінченність» влади. 30 років тому Світ вже став свідком розпаду однієї величезної Соціалістичної імперії. На черзі – правонаступниця.
 
Можливо, правий був Лао-цзи, коли сказав: «Якщо хтось завдав тобі зло, не жадай помсти. Сядь на березі річки, і незабаром ти побачиш, як повз тебе пропливе труп твого ворога»…