Що відбувається за лаштунками кризи на кордоні Білорусі і Польщі?

10:33 17 Ноябрь Киев, Украина

В інформаційних спецопераціях, які супроводжують спроби біженців прорватись у ЄС, бачимо ті самі методи, які Кремль використовував проти України під час гарячої фази агресії на Донбасі.

Медіа повідомили, що, за даними прикордонної служби, дві великі групи мігрантів прорвалися крізь огорожу на кордоні до Польщі з Білорусі.

З часів масових протестів у Мінську проти нелегітимного підрахунку голосів на виборах президента Білорусі ми спостерігаємо, як розгортаються події у геополітичному протистоянні Кремля та Європейського Союзу. Усі події цієї драми є напрочуд очікуваними, оскільки умови не змінюються вже майже десятиріччя. Путін використовує гібридні методи, щоб демонтувати основи європейського демократичного суспільства. А Брюссель, Берлін та Париж продовжують споживати гроші Кремля, ігноруючи системні проблеми власної безпеки. Більше того, своєю бездіяльністю і політичними рішеннями (свідомими або несвідомими) вони продовжують посилювати позиції Володимира Путіна, і чергова міграційна криза на кордоні з Євросоюзом є тому підтвердженням.

Путін почувається господарем ситуації, оскільки, попри на його деструктивну та антидемократичну політику, західні держави йдуть йому на поступки, сподіваючись домогтися балансу у відносинах та деескалації градусу напруги. Берлін та Вашингтон фактично подарували йому «Північний потік 2», у тому числі ігноруючи інтереси Варшави, яка просувала свій проект Baltic Pipe. Це очікувано призвело до зростання тиску з боку Кремля шляхом штучного підвищення цін на енергоносії у переддень холодного сезону. А, отже, створена Кремлем енергетична криза буде й надалі тиснути на європейських політиків через нарощування претензій до них з боку європейських медіа.

Як ми й передрікали, в Білорусі відбулася «пушилінізація» Олександра Лукашенка, тобто, перетворення президента Білорусі на повноцінного проксі Кремля, яким є і Денис Пушилін — ватажок донецьких сепаратистів. Таким чином, стало ще більш очевидним, що накладати економічні санкції на Білорусь — це те саме, що вести прямі перемовини між Києвом та самопроголошеними «керівниками» окупованих територій, які роблять те, що скаже Росія.

На щастя, Київ зміг вистояти під тиском наших партнерів із Франції та Німеччини та уникнути прямого діалогу з путінськими ляльками, щоб говорити з ляльководом. Натомість, Європейський Союз припустився саме цієї помилки: не бажаючи сваритися з ляльководом через перспективність газопроводів, наклав санкції на його нову ляльку з Мінська.

Тепер Варшава відкрито звинуватила Путіна у створенні міграційної кризи на кордонах ЄС. Хоча окремі експерти в Європі говорять про це ще з першої кризи 2016 року. Та західноєвропейські столиці були засліплені жадобою вуглеводневих прибутків і не хотіли цього чути.

Про використання біженців як важелю впливу на політичні рішення європейських столиць я писав ще у квітні 2021 року, коли Кремль створив реальну загрозу вторгнення до України. Зараз Мінськ використовує кризу для просування свого шантажу не тільки щодо ЄС, а й щодо України.

Так, 8 листопада 2021 року «тамада російської пропаганди» Макс Назаров поспілкувався у прямому ефірі телеканалу «Наш», що належить проросійському політику Євгенію Мураєву, з пролукашенківським білоруським коментатором Петром Петровським.

Петро Петровський — експерт пропрезидентського громадського об’єднання «Белая Русь». У 2014 році він публікував псевдонаукові статті про ситуацію в Україні, що частково повторювали тези російської пропаганди. 

 Він також обіцяв російським пропагандистам, що «бандеризації» Білорусі не буде.

Саме Макс Назаров був запрошений на велику пресконференцію Олександра Лукашенка, щоб поставити йому зручні запитання, відповідаючи на які, Лукашенко міг би донести свої наративи до інформаційного простору України. Таким чином, я можу висунути гіпотезу, що поява білоруського політолога Петра Петровського в ефірі проросійського телеканалу «Наш» може бути спланованою інформаційною операцією, щоб донести до української аудиторії потрібні меседжі. Вони полягають у шантажі Мінська, який поширюється і на Україну, і на ЄС. У своєму коментарі телеканалу «Наш» Петровський фактично визнав, що міграційна криза є помстою Мінська за економічні санкції ЄС та припинення повітряного сполучення у відповідь на захоплення опозиціонера Романа Протасевича та його дівчини. Він також сказав, що польські прикордонники вже повідомили про погіршення міграційної ситуації на польсько-українському кордоні.

Крім того, у білоруських провладних медіа Петровський звинувачує ЄС у нарузі над правами людини. Така конфігурація наративу про міграційну кризу і є інструментом рефлексивного контролю, яким Кремль атакує європейські столиці. Оскільки, як і останні сім років, Кремль грає на суперечностях між демократичними свободами європейського суспільства та безпекою, яка також є запорукою збереження і дотримання прав і свобод.

Прекрасною ілюстрацією природного розгортання практик рефлексивного контролю такого штибу є коментар української журналістки, яка живе і працює у Варшаві, Олени Бабакової в ефірі «Громадського радіо». Олена Бабакова традиційно підтримує цінності, які транслює польська партія «Громадянська платформа», яка перебуває в опозиції до «Права і справедливості» — партії влади у Польщі. А тому віддає пріоритет гуманітарним аспектам ситуації, що склалася на кордоні.

Зокрема, журналістка підкреслює, що на кордон не пускають медійників, а вся інформація доноситься тільки офіційними каналами прикордонної служби. Подібна дискусія про присутність журналістів у місці конфлікту точилася і під час гарячої фази російської агресії проти України.

Крім того, Бабакова наголошує на необхідності дотримання прав людини, особливо у зв’язку з тим, що серед біженців, яких російські та білоруські спецслужби зігнали до кордону з Польщею, є вагітні жінки та маленькі діти. Саме цей «гуманітарний» аспект використовують кремлівські та білоруські пропагандисти у своїх маніпуляціях. Зокрема, у підконтрольних телеграм-каналах білоруські та російські спецслужби вже почали розганяти маніпулятивні меседжі про присутність на кордоні дітей та буцімто негуманне ставлення до них із боку європейців. 

 

Отже, ми бачимо арсенал засобів рефлексивного управління інформаційним простором, який застосовувався російськими спецслужбами і проти України в період гарячої фази агресії на Донбасі: використання дітей для інформаційних маніпуляцій та вимоги розглядати спровоковану Кремлем агресію виключно з гуманітарного боку.

Особисто я як людина засуджую окремі рішення польської влади, зокрема щодо заборони абортів. Однак як експерт із питань інформаційних війн та застосування методик рефлексивного управління я вважаю, що в умовах бездіяльності західноєвропейських столиць ми повинні солідаризуватися з польськими та литовськими партнерами, які стали об’єктом кремлівської гібридної агресії слідом за Україною (як ми і прогнозували). Спільний безпековий діалог Києва з Варшавою та Вільнюсом має стати запорукою віднайдення креативних та дієвих відповідей на кризу, інспіровану Кремлем. А можливо, і створення в майбутньому більш ефективного інтеграційного міжнародного проекту на кшталт Інтермаріуму з перспективою залучення до цього проекту і Білорусі після її звільнення від кремлівсько-лукашенківських сил.