Перша українсько-китайська інформаційна, або Активісти, яких не існує

10:03 16 Сентябрь Киев, Украина

8 вересня цього року українські медіа зарясніли заголовками про чергові звинувачення в незаконній торгівлі зброєю на адресу України. На сайті активістів, які називають себе «Справедливість для М’янми» (Justice For Myanmar), з’явилася публікація з нібито доказами, що українські компанії — спецекспортери товарів військового призначення допомагають військовому уряду М’янми, який захопив владу після перевороту, придушувати громадянські протести в країні.

Через це активісти вимагають від України накласти одностороннє ембарго на експорт зброї до М’янми, а також закликають західні держави тиснути на Україну відмовою в допомозі у протистоянні з Росією.

На підтвердження своїх звинувачень активісти навели низку копій злитих документів про співпрацю, серед яких, утім, немає документів саме українських компаній. А також знайшли пост компанії «Укрспецекспорт», картинки з якого й використали у своїх дописах. Дуже цікаво було б дізнатися, звідки в активістів із М’янми такий хороший рівень читання й розуміння української мови. Адже пост української компанії був опублікований ще 30 жовтня 2020 року. І його ще треба було знайти.

Пресслужба «Укроборонпрому» повідомила Deutsche Welle, що співпраця з урядом М’янми відбувається в межах угод, укладених до перевороту 1 лютого 2021 року, а підстав для їх офіційного одностороннього розірвання немає.

Журналістка «Радіо Свобода» Марія Щур ретельно описала ситуацію, що склалася у М’янмі та у її відносинах з Україною, та зацитувала «речника» цієї групи активістів Яданар Маунг.

Оскільки я вже більше десяти років вивчаю звинувачення України в незаконній торгівлі зброєю, я вирішив прискіпливіше подивитися на обставини цього кейсу. І от що вдалося встановити.

Єдиною людиною, яку світові медіа пов’язують із групою активістів «Справедливість для М’янми», є речниця Ма Яданар Маунг (Ma Yadanar Maung). Принаймні так її називає журналістка видання The New York Times Ганна Біч (Hannah Beech) у статті про переворот у М’янмі. У тексті вона називає її spokeswoman. Слід також зазначити, що це досить поширене ім’я. Втім жодних підтверджень існування Ма Яданар Маунг, окрім цитат у світових медіа, мені знайти не вдалося. Немає фотографій чи відео з нею. Немає жодних профайлів у соцмережах, які можна було би знайти англійською мовою. Та оскільки я не володію бірманською, не можу стверджувати, що ця особа є вигаданою. Я просто не зміг знайти жодних її слідів, окрім цитат для онлайн-медіа.

Інший цікавий факт: більшість джерел називають Ма Яданар Маунг безособово, нібито не будучи впевненими в її гендерній приналежності. Навіть Amnesty International цитують Ма Яданар Маунг, підписуючи spokesperson.

Попри те, що крім Яданар Маунг жодного активіста організації «Справедливість для М’янми» знайти не виходить, та й саму її теж, організація має верифіковані сторінки як на фейсбуку (177 тисяч читачів), так і у твітері (128 тисяч читачів). За даними фейсбука, створена 19 квітня 2020 року сторінка організації адмініструється двома адмінами, чиї IP-адреси свідчать, що вони живуть у США та Великій Британії.

Твітер завели раніше — в лютому 2020 року.

Але публічні представники — не єдине, чого бракує цій організації. Під час дослідження інформаційних процесів я часто звертаю увагу не на те, що є, а на те, чого немає, хоча могло би бути. Моніторинг розголосу цих звинувачень на адресу України показав, що вони були поширені окремими англомовними медіа азійського регіону. В Україні ж до їх поширення долучилися джерела, близькі до «Опозиційної платформи — За життя». У телеграмі про звинувачення написали канали Klymenko Time, «Вести» та «Цибуля», про участь якої у спецоперації з «американськими біолабораторіями» я згадував раніше.

А от чого не було, то це жодної публікації в телеграм-каналах, що є близькими до головного розвідувального управління Міністерства оборони Росії. Хоча зазвичай вони дуже бурхливо реагують на будь-які новини такого характеру. В цьому випадку це цілком зрозуміло, адже буквально за декілька днів до звинувачень на адресу України Міноборони Росії заявило, що планує зміцнювати співпрацю між Росією та М’янмою. Така заява прозвучала після особистої зустрічі між заступником міністра оборони Росії Олександра Фоміна й заступником голови Державної адміністративної ради М’янми Со Віном.

Але й без участі російських грушників у соцмережах тема «тиску на Україну» ефективно просувається. Зусилля організації «Справедливість для М’янми» були підтримані інформаційними ресурсами інших організацій. У тому числі базованих у США.

«Справедливість для М’янми» навіть похизувалася у твітері, що хештег щодо України з’явився в розділі trending topics. А отже дуже багато людей твітили з цим хештегом.

Я вирішив поцікавитися, хто саме використовує цей хештег у твітері, й виявилося, що багато акаунтів, які долучилися до розгону цієї новини, мають одну спільну рису. Вони були зареєстровані в лютому 2021 року. Саме тоді, коли у М’янмі стався військовий переворот.

 

Мене, звісно, можуть переконувати, що це м’янмарські громадяни, не згодні з переворотом, так відреагували на події у країні. Однак я вже багато разів бачив такі сплески реєстрації в соцмережах. Пов’язані вони з тим, що спецслужби держав вирішують активізувати й наростити армію ботів, щоби просувати свої повідомлення в інфопросторі.

Та найбільше непокоїть той факт, що на сайті групи м’янмарських активістів відсутні матеріали, які атакують або критикують офіційний китайський уряд.

Навіть щодо Росії на сайті опубліковано досить різкі матеріали, які звинувачують Кремль у тому, що він допомагає «м’янмарській хунті» вчиняти злочини проти людини. А от деталізації щодо участі Китаю в цьому процесі я так і не знайшов. Принаймні, на сайті англійською мовою згадуються окремі факти співпраці між М’янмою та Китаєм, йдеться також про окремі бізнес-проєкти окремих компаній, як-от трубопровід, що будується. Однак прямих звинувачень китайського уряду «в підтримці хунти» я так і не знайшов. І це видається мені дуже дивним, адже саме китайський уряд є найбільшим постачальником зброї до М’янми.

У лютому 2021 року, після перевороту у М’янмі, AFP оприлюднило інфографіку, в якій на основі даних стокгольмського центру аналізу SIPRI продемонструвало, що Китай постачає М’янмі в десять разів більше зброї, ніж Україна.

Такі самі дані поширювалися й за три місяці до перевороту.

А у 2017 році Україна навіть не входила до першої п’ятірки постачальників зброї до М’янми.

І все ж саме Україна, а не Китай стала об’єктом вимог групи активістів, які представлені тільки однією спікеркою, чиїх фотографій я так і не знайшов.

Усі ці факти не є беззаперечним доказом того, що сайт м’янмарських активістів — під контролем якихось спецслужб, китайських або інших. До того ж після активного сплеску дискусій про дезінформаційну загрозу Китаю у європейських спільнотах мода на цей тренд минула. Особливо в Україні, де з Китаєм намічається дружба. Український експерт із Китаю Артур Харитонов написав, що мультфільм студії «Квартал 95» «Повернення Гуллівера» крутитимуть у Китаї. Ще трошки — й ми заспіваємо, як Зеленський та Цзипін «слухають нас, слухають нас»...

Та очевидно, що з точки зору букви закону та міжнародних норм експортного контролю й нерозповсюдження зброї Україна нічого не порушувала. А інформаційний розголос спрямований на витіснення України із м’янмарського ринку озброєнь, який фактично контролюється зараз Китаєм та Росією.

Чи є ця інформаційна акція своєрідною помстою Пекіна за «Мотор Січ»? Або ж це просто «збіг», як каже один російський телеведучий? Перевіримо згодом.