Нові ляпаси Кремля, які Макрон залишає без відповіді

12:02 01 Октябрь Киев, Украина

Президент Франції Емманюель Макрон заявив, що європейці повинні змусити себе поважати й посилити свої оборонні спроможності. «Коли ми зазнаємо тиску, треба показати, що ми також володіємо силою та здатністю захищатися... це просто змушує себе поважати», —цитує французького президента «Європейська правда».

Такі войовничі гасла з’явилися в риториці Макрона у відповідь на серйозні геополітичні зміни в азійсько-тихоокеанському регіоні та домовленості між США, Великою Британією та Австралією щодо купівлі американських підводних атомних човнів замість французьких дизельних. Між тим у французького президента, очевидно, не вистачає войовничості захистити інтереси Франції від постійних атак із боку Кремля та його пропагандистів.

У контексті чергової хвилі обговорення роботи лідерів Нормандської четвірки це знов дуже актуально. Особливо з огляду на питання, чи можемо ми покладатися на наших західних партнерів у протистоянні путінським маніпуляціям. Та чи можна долучити до процесу перемовин американську сторону поряд з Німеччиною та Францією.

Якщо щодо другого питання вже більш-менш усе зрозуміло — американці зациклені на своїх проблемах, а Париж не буде в захваті від співпраці з тими, хто перехопив їхній контракт, — то питання довіри Макрону в ході мінського процесу стоїть дуже гостро.

Після того, як Макрон категорично підтримав безумовне повернення росіян до Парламентської асамблеї Ради Європи, звідки їх викинули через агресію проти України, Кремль не тільки не віддячив за це, але й потроху вичавлює Францію зі сфер своїх інтересів.

Однією зі сфер інтересів, де стикнулися сили Кремля та Парижа, є Африка. Ще у грудні 2020 року компанія Facebook повідомила, що видалила десятки акаунтів та груп в африканському сегменті соціальної мережі, які буцімто були пов’язані із просуванням меседжів та наративів на підтримку французької армії. Зокрема ці групи й бот-акаунти працювали в Центральноафриканській Республіці та Малі — країнах, щодо яких у Путіна та його посіпаки Євгенія Пригожина були чималі інтереси.

З початку 2021 року російські пропагандистські ресурси, пов’язані з Пригожиним, почали атакувати Францію в інформаційному просторі. У травні 2021-го цитували російського радника президента ЦАР — Валерія Захарова — про нібито затримання на території ЦАР агента французьких спецслужб, який тренував терористів. Його звинуватили в роботі на французьку військову розвідку. У червні 2021 року двох французьких відставних військових звинуватили в замаху на президента Мадагаскару, в обранні якого провідну роль зіграли політтехнологи та вагнерівці Пригожина.

У Парижі в той самий час Євгеній Пригожин організував мітинги під посольством Росії у Франції на підтримку російської політики в Африці, залучивши до них проплачених учасників та спікерів.

Тим часом сенаторка Франції Наталі Гуле регулярно відвідує Київ, щоби знайти тут і показати всьому світу міфічних нацистів. Цей сміливий, але безглуздий порив активно підтримує у своїх виступах спікерка Міністерства закордонних справ Росії Марія Захарова.

Черговим принизливим кроком стало затвердження російським парламентом закону, за яким компанія Moet Hennessy втратила право продавати свою продукцію на території Росії під брендом «Шампанське», бо, на думку російських законотворців, назва французького регіону Шампань ще не дає Франції право називати шампанське вино своїм. А от рішення Йосипа Сталіна щодо «Советского шампанського» — це ж інша справа. Французи проковтнули й цю пігулку, погодившись поставляти алкоголь у Росію під назвою «Ігристе».

З плином часу тиск посилюється, і ось уже французькі журналісти розказують, що до них звертаються посіпаки Пригожина з пропозиціями купити декілька пропагандистських публікацій проти адміністрації Макрона зі звинуваченнями в наступі на свободу слова та права людини.

Нарешті, 26 вересня 2021 року прем’єр-міністр Малі заявляє з трибуни Генеральної Асамблеї ООН, що держава звернулася до компанії Вагнера, щоб вона допомогла органам влади Малі впоратися з терористами. За чотири місяці до цього моменту посіпака Євгенія Пригожина Максим Шугалей, про якого я також писав, висловився в телеграмі щодо Малі: «Сейчас есть шанс зайти». І справді, не встиг представник Малі на Генасамблеї ООН сказати про офіційне запрошення вагнерівців до Малі, як медіа вже підтвердили, що російські найманці вже «заходять» до цієї країни.

Цинізм ситуації в тому, що наступного дня після заяви Міністерства оборони Франції про загибель французького солдата-миротворця в Малі російські медіа пояснили запрошення вагнерівців тим, що Франція нібито кидає Малі напризволяще й залишає країну. Хоча напередодні міністр закордонних справ Франції Жан-Ів Ле Дріан сказав, що саме домовленості з Вагнером є причиною виводу французьких військових із Малі через неможливість співпраці зі злочинцями.

Крім цього, в ситуації є курйозний аспект. По-перше, ніякої «приватної військової компанії Вагнера» не існує в природі. В неї немає банківських рахунків, реквізитів юридичної особи або адреси листування. Тому світові та українські медіа помиляються, коли називають групу Вагнера приватною військовою компанією (ПВК).

По-друге, дуже цікавим є той факт, що міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров на зовнішньополітичній арені просуває інтереси Пригожина та його вагнерівців, попри те, що посіпаки Пригожина зламали смартфон його зятя Олександра Винокурова та отримали доступ до переписки у WhatsApp. Одним із пояснень цього курйозного аспекту може бути те, що бренд «ПВК Вагнера» використовується Кремлем для просування своїх інтересів у Малі. Хоча, ймовірно, насправді малійським контингентом російських найманців буде керувати напряму Сергій Шойгу, а не Євгеній Пригожин.

Але й Малі є не останнім фронтом, на якому Кремль практично безкарно торпедує політичні позиції Макрона. Після того, як у Росії пройшли парламентські вибори, стало зрозуміло, що представники французьких політичних утворень, які є конкурентами Макрона, фактично легітимізували результати цих виборів, у тому числі в окупованому Криму, які не визнала навіть Туреччина. Цими «міжнародними спостерігачами», яких обґрунтовано підозрюють у співпраці з російськими спецслужбами, стали:

Мішель Вуазен, екскерівник французької делегації в Парламентській асамблеї ОБСЄ;

Жером Ламбер, депутат Національних зборів Франції;

Емманюель Леруа, ексконсультант кандидатки у президенти Франції Марін Ле Пен.

Емманюеля Леруа згадують у контексті дій французьких ультраправих на підтримку російських спецслужб на території окупованого Донбасу. Зокрема, Леруа є співзасновником благодійної організації «Допомога дітям Донбасу». Леруа є колишнім членом GRECE (Groupement de recherche et d'études pour la civilization européenne — Дослідницької групи з питань європейської цивілізації), екстремістського етнонаціоналістичного аналітичного центру, створеного в 1968 році. Центр очолював Ален де Бенуа, чиє ім’я потрапило у список лояльних до Росії контактів, нібито складений Олександром Дугіним. GRECE пропагує етнічний націоналізм як оплот проти змішування рас, надаючи величезної ваги дохристиянській скандинавській культурі. Це загалом суперечило окремим католицьким принципам партії Марін Ле Пен «Національний фронт». Тому у 1998 році Леруа, який був членом «Національного фронту» протягом 25 років, підтримав Бруно Мегре, коли той розірвав стосунки з партією Жана-Марі Ле Пена, тодішнього лідера, батька Марін Ле Пен, який заперечував Голокост.

У 2008 році Леруа приєднався до «Партії популістів», утвореної з колишніх членів «Національного фронту» та «Національного республіканського руху Мегре». Та попри це Леруа став одним із найближчих радників та авторів промов для Марін Ле Пен. Відтоді найпалкіші промови Марін Ле Пен писав саме Леруа, а його радикальні думки ставали закликами Ле Пен. Саме тому в риториці Ле Пен було так багато тез, схожих на роздуми Олександра Дугіна.

У 2014 році Гайдз Мінассян писав у Le Monde, що Леруа намагався «без особливого успіху налагодити контакти на високому рівні між Марін Ле Пен та російськими лідерами, за допомогою своєї дружини-росіянки». За словами журналіста, дружина мала зв’язки з Інститутом демократії та співробітництва — паризьким проросійським аналітичним центром, який очолювала Наталія Нарочницька, колишня депутатка Державної думи від націоналістичної партії «Родіна».

До речі, як я писав, зараз «Родіна» перейшла під контроль Пригожина.

Леруа був призначений відповідальним за комунікації в Альянсі Франція — Європа — Росія (AAFER), проросійському аналітичному центрі, очолюваному Фабрісом Сорліном, колишнім кандидатом на виборах від «Національного фронту». AAFER пропагує «зближення між Європою та Росією». У 2007 році Леруа був доповідачем на «Білому форумі» — конференції расистів, що проходила в Москві під головуванням колишнього лідера Ку-клукс-клану Дейвіда Дюка.

У 2015 році, виступаючи на форумі «Бердяєвські читання» в Калінінграді, куди з’їхалися «консервативні мислителі» Європи, Леруа казав, що Росія була джерелом двох великих ідеологічних «послань» для світу. По-перше, на Віденському конгресі 1815 року, де було створено Священний Союз — коаліцію Росії, Австрії та Пруссії, що служила для придушення республіканства та секуляризму після поразки Наполеона в 1814 році. По-друге, в 1945 році після перемоги над нацистською Німеччиною. На думку Леруа, «Захід очікує третього послання від Росії, нової яскравої ідеї, яка може протистояти тоталітарній ультраліберальній ідеології».

Свої тези Леруа повторив і в інтерв’ю російському виданню Ridus, на сторінках якого часто з’являлися пропагандистські публікації російських спецслужб, наголосивши, що «справжній ворог ховається в англосаксонському світі». Висловлюючи свою підтримку репресивному ставленню Росії до ЛГБТ, Леруа сказав: це свідчить, що Росія насправді є ліберальнішою, ніж Західна Європа, яка, за його словами, потрапила під гнітючий вплив англосаксонського «Великого брата».

Леруа також заявив на Бердяєвських читаннях, що нинішній конфлікт в Україні є продовженням Великої гри проти Росії. Бердяєвські читання організовує Інститут соціально-економічних та політичних досліджень (ISEPR), який ще в 2013 році призначили адміністратором російських президентських грантів. Запрошення Леруа на форум, організований ISEPR, ставить під сумнів попередні заяви, що його спроби налагодити контакти на високому рівні з керівництвом Росії були невдалими.

Отже, за роки агресії проти України Кремль спромігся сформувати потужну мережу агентури не тільки в самій Франції, але й у всьому франкофонному світі, включаючи африканські країни, де подекуди зберігалися зовнішньополітичні інтереси Парижа.

З огляду на це, а також на той факт, що Еммануель Макрон не тільки не протидіє цій політиці, яка чітко спрямована на підтримку його політичних конкурентів, але й підтримує Кремль (зокрема в поверненні до ПАРЄ), було б досить наївно сподіватися, що Макрон зможе забезпечити підтримку Україні в черговому раунді перемовин у Нормандському форматі.

Аж надто багато принизливих ляпасів від російського уряду залишилися без жодної відповіді з боку Парижа…