Генерали «м’якої сили». У Кремлі точиться боротьба за органи, що просувають російський порядок денний у світі

09:12 26 Октябрь Киев, Украина

Днями ми «відзначали» сім місяців, відколи Рада національної безпеки та оборони України вирішила створити Центр протидії дезінформації та його рідного брата — Центр інформаційної безпеки та стратегічних комунікацій при Міністерстві культури та інформаційної політики. Досі жодного чіткого пояснення мети створення двох структур замість однієї, крім особистих амбіцій міністра культури та інформполітики Олександра Ткаченка та секретаря РНБО Олексія Данілова, у медіа не прозвучало.

Втім, на щастя, наш основний супротивник часто опиняється в тій самій ситуації кулуарної боротьби, що не дає йому ефективно використовувати свої ресурси проти України. У зв’язку з цим я вирішив пояснити, що саме відбувається у сфері просування Кремлем свого культурно-інформаційного впливу на Україну та інші держави. Розбір українських сил та засобів потребує окремого підходу, тому сконцентруємось на вивченні сил супротивника. Тим більше, що наразі цим усе ще ніхто системно не займається.

43-й департамент Міністерства закордонних справ Росії

За даними видання Алішера Усманова «КоммерсантЪ», ще в серпні цього року в базі нормативно-правових актів Росії було розміщено проєкт указу президента Росії, текст якого є в моєму розпорядженні. Згідно з проєктом указу, кількість департаментів Міністерства закордонних справ збільшується із 42 до 43, кількісний склад співробітників збільшується на 35 (до 3426 співробітників), а також, відповідно, зростає зарплатний фонд міністерства.

Аналізуючи текст цього проєкту, можна дійти висновку, що підрозділ дублюватиме функції «Россотрудничества», яке є російським федеральним агентством із міжнародного гуманітарного співробітництва та у справах співгромадян, які мешкають за кордоном.

«Россотрудничество» очолює 45-річний Євген Прімаков-молодший — внук того самого Євгена Прімакова, покійного експрем’єр-міністра Росії, якого «з’їв» на своєму шляху до президентства у 1999 році Володимир Путін.

На питання російських журналістів про задвоєння функцій цих структур у російському зовнішньополітичному відомстві відповіли: «Питання про формування в центральному апараті МЗС Росії департаменту, який би взяв на себе координацію міжнародних зв'язків у сфері культури, науки, мистецтва, молодіжних обмінів, освіти і спорту, розглядається в контексті активного використання у зовнішньополітичному інструментарії елементів так званої м'якої сили».

До Прімакова «Россотрудничество» очолювала Елеонора Мітрофанова, звільнена з цієї посади в червні 2020 року. Саме вона виступила найактивнішою коментаторкою адміністративно-структурних змін у сфері «м’якої сили» Росії, сказавши, що «департамент МЗС повинен напрацьовувати політики, а “Россотрудничество” — працювати “в полях”, керуючи культурними центрами за кордоном, та втілювати в життя основні стратегії МЗС та президента».

Цікаво, що на драфті указу зазначене ім’я авторки — «Хаванова Ольга Олександрівна». Жінка на ім’я Ольга Хаванова працювала на посаді аташе в посольстві Росії в Болгарії. Про це йдеться на фейсбук-сторінці посольства, де на фото Хаванова веде відкритий урок для учнів старших класів однієї зі шкіл Софії.

За дивним збігом, на посаду посла Росії в Софії призначили Елеонору Мітрофанову, оскільки саме Болгарія є, за даними «Радіо Свобода», одним із найважливіших напрямків імплементації «м’якої сили» Кремля.

Тож ми бачимо, що точиться боротьба за те, хто й кому ставитиме завдання. Не виключено, що Елеонора Мітрофанова або ті, хто за нею стоїть, розчаровані зміщенням останньої із солодкого місця в «Россотрудничестве» та плекають надії посадити її в крісло керівниці департаменту, який буде ставити завдання «Россотрудничеству».

Коментарів самого Євгена Прімакова ще не було, адже, ймовірно, проєкт указу максимально гальмується на кулуарному рівні й може взагалі не дійти до підпису президента Росії. Однак сама ситуація цікава.

«Россотрудничество»

Найгучнішим кейсом, який розкриває суть діяльності федерального агентства «м’якої сили» Росії, є минулорічний празький скандал. У цілому лояльний до Кремля Андрій Бабіш, який щойно програв вибори в Чехії, тоді вирішив вислати двох російських дипломатів за «завдання шкоди російсько-чеським відносинам та надмірне навантаження на чеські сили безпеки».

За словами офіційної Праги, між співробітниками російського посольства у Празі виник конфлікт через те, що один із них у квітні 2020 року нібито надіслав чеським спецслужбам брехливу інформацію про загрозу отруєння чеських політиків рицином. Із високою часткою ймовірності можна припустити, що конфлікт відбувся між співробітниками Служби зовнішньої розвідки та Федеральної служби безпеки Росії. Простіше кажучи, співробітник ФСБ «настукав» у контррозвідку Чехії на співробітника СЗР.

За інформацією того ж «Комерсанта», двома росіянами, які побили горщики у Празі, стали керівник Російського центру науки та культури та виконувач обов’язків керівника представництва «Россотрудничества» у Чехії Андрій Кончаков та його підлеглий (в тому ж «Россотрудничестве») Ігор Рибаков. Про Ігоря Рибакова писали, що він випускник Академії ФСБ. На підставі доносу Рибакова на Кончакова до спецслужб Чехії тамтешні спецслужби витратили багато зусиль і ресурсів на захист своїх посадових осіб, а в результаті все виявилося фейком.

Тобто випускник Академії ФСБ Рибаков збрехав, що до Чехії прибув співробітник російських спецслужб, щоб отруїти чеських політиків. Це, мовляв, помста за рішення демонтувати пам’ятник генералу Конєву в Чехії. Ймовірно, в доносі йшлося про Кончакова, який міг співпрацювати з СЗР Росії. Так ефесбешники фактично підставили своїх же та ще й дезінформували чеських партнерів.

За місяць після цих подій, 7 липня 2020 року, журналіст «Коммерсанта» Іван Сафронов був заарештований ФСБ за звинуваченням у роботі на чеську розвідку та передачу таємних відомостей. Є висока ймовірність, що саме Сафронов виконував делікатні прохання Сергія Наришкіна про публікацію політичних матеріалів на шпальтах видання.

Це одна з десятків історій про «Россотрудничество», якими наповнений інтернет. Ще ексофіцер британської розвідки Кристофер Стіл у своєму сумнозвісному досьє про Дональда Трампа писав, що адвокат Трампа Майкл Коен нібито зустрічався у Празі з Костянтином Косачовим, який до того тривалий час керував «Россотрудничеством». Сам Косачов це заперечив.

Крім того, днями президент Володимир Путін звільнив своїм указом заступника керівника «Россотрудничества» Юлія Метелєва, який працював у цій системі з 1988 року.

З усього викладеного можна зробити два основні висновки.

По-перше, російські організації, що діють у сфері «м’якої сили», активно використовуються спецслужбами Росії. Те ж саме стосується і проникнення спецслужб у журналістську роботу. Так, наприклад, російська громадська організація «Русские репортёры» за підтримки «Россотрудничества», Фонду президентських грантів, фонду «Русский мир» і фонду Горчакова проводить міжнародний проєкт «Школа реальної журналістики “Герої поверх кордонів”». Проєкт відбувається практично в усіх країнах пострадянського простору та навіть у Сирії. Заходи плануються в Єревані, Баку, Бішкеку, Тбілісі. По-друге, зараз у російських органах, які займаються «м’якою силою», відбуваються пертурбації, причин і наслідків яких ми поки що не розуміємо. Однак можемо констатувати, що йдеться про черговий переділ сфер впливу, в якому невидиму, але активну роль має грати Дмитро Козак, заступник керівника адміністрації президента Росії.

Сурковська спадщина

Після вигнання Владислава Суркова, який не впорався з «українським напрямком», та призначення замість нього на більш офіційну позицію заступника керівника адміністрації президента Росії Дмитра Козака, останньому відійшли й підрозділи адміністрації, якими опікувався Сурков: Управління президента Росії із прикордонного співробітництва та Управління президента Росії з міжрегіональних і культурних зв’язків із зарубіжними країнами. Обидва ці управління відповідають за контроль того, що відбувається в пострадянських країнах, та за розуміння й супровід конфліктів на Донбасі, в Нагірному Карабаху, Південній Осетії та інших.

Саме ці управління, серед іншого, стратегічно керують процесами на окупованих частинах Донеччини та Луганщини, розподілом дотацій для цих територій і грабунком тамтешніх підприємств.

Після того як Козак повноцінно вступив у свої права, він так само почав конфігурувати ці управління та їх персонал під себе, здійснюючи перестановки.

Не виключено, що останні процеси, які відбуваються в МЗС Росії та «Россотрудничестве», — це бажання котрогось із гравців, кількість яких обмежена, посилити свої позиції. У грі «м’яка сила» беруть участь заступник керівника адміністрації Путіна Дмитро Козак, голова Служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін і міністр закордонних справ Сергій Лавров. Є маленька ймовірність, що подекуди залишилися на посадах люди Владислава Суркова.

Так чи інакше, тиск на Україну та інші держави в гуманітарній та інформаційній сферах надалі буде тільки посилюватися. І найдеструктивнішою відповіддю на це, яка з простого журналістського питання стала нашим зашморгом на шиї, стане дискусія: «А як ми будемо протидіяти?». Необхідно припинити дискусію про «протидіяти» та повернутися до системного будування інституцій гуманітарного й контентного панування в українському інфопросторі та агресивної позиції спецслужб у відповідь на активні заходи супротивника.

В наступних публікаціях я повернуся до аналізу сил та засобів «м’якої сили» для впливу на внутрішні та зовнішні аудиторії, які діють в Україні.