Історичний нарис каталонського національного руху

23:13 22 Август Киев, Украина

Іспанія – є однією з провідних та найчисленніших країн Європи. Вона включає в себе 17 автономних регіонів, які мають свої культурні та національні особливості. У самій Іспанії іспанцем називають громадянина Іспанії але самі мешканці країни не вважають себе єдиною спільнотою.  Один із таких регіонів є Каталонія. Каталонці складають  майже 16  % населення країни і мають свої національні особливості: власну мову, культуру, традиції та історію.

    В ХХІ столітті каталонський національний рух набирає великих обертів. Політична нестабільність в Іспанії через неодноразове незаконне самопроголошення каталонцями незалежної держави, масові страйки та мітинги – дає привід розглянути  що це за народ, яка його історія, та чи мають вони законне право на незалежність.

В першу чергу, слід звернути увагу на історію цього етносу. Історія Каталонії починається ще за довго до заснування іспанської корони. Територію сучасної Каталонії в ранній період заселяють різні племена і народи (кельтибери, греки, вестготи, араби, франки). Назва Каталонія вперше в офіційних документах зустрічається у XII столітті. Самі ж каталонці вважають роком заснування Каталонії 998, коли каталонські графи заявляють про свою незалежність від франкської держави. Рамон Беренгер V  в 1112 році приєднує до Барселонського графства Арагон і бере титул арагонського короля. Саме в цей момент завершується возз'єднання всієї території, що належить сучасній Каталонії. У XV столітті арагонський король укладає шлюб з принцесою Кастилії, з того часу історія Каталонії назавжди пов’язана з Кастилією. Саме після цієї події починається асиміляція каталонського народу. 

          Тепер потрібно задатися питанням звідки пішов національний рух? Які причини його появи?   

Насправді, зародження національного руху відбулося дуже рано. Після об’єднання з Кастилією почалося гноблення волелюбних каталонців. Заборона мови, скасування прав та привілеїв, розорення їхніх територій – що приводе до першого національного повстання, яке мало назву «повстання женців».

Важливою подією, що має вирішальне значення для історії Каталонії є війна за  іспанську спадщину.  Карлос II помирає у 1700 році без спадкоємця престолу. Смерть короля спричиняє всі сили Європи, особливо Англію, Голландію, Австрію та Францію на боротьбу за корону.  Головну боротьбу за іспанський престол очолюють Австрія та Франція. Наслідком війни стає мирний договір 1713 року за яким Франція отримує  Іспанію. Але, незважаючи на це, каталонці підіймають повстання проти французького панування . В результаті війська Бурбона оточують місто і 11 вересня 1714 року Барселона здається  французам (ця дата, 11 вересня, зараз є національним днем Каталонії). Багатьох повстанців страчують. У той же час політичні реформи знищують старі каталонські інститути, а всі права Каталонії  скасовуються. У 1717 році усі каталонські університети закриваються, альтернативою стають університети з іспанською мовою викладання. Вводиться податок на майно  та податок на прибуток у розмірі 10% та 8,5%. Протягом XVIII століття триває пригнічення центральної влади Каталонії. У 1778 році використання каталонської мови  забороняється і в пресі.

Більш масштабних обертів національний рух набирає в умовах Ренесансу, метою якого було відновлення каталонської мови і літератури.  Починаючи з XIX століття з’являються прихильники мовної та культурної спільноти, які відрізняються від решти Іспанії, своїми традиціями та історичним корінням. Спочатку було не так багато людей, які захищали ці ідеали із запалом, однак згодом ця колективна ідентичність зросла та набула політичного змісту, який розповсюджувався, використовуючи економічне зростання епохи Відродження.

У цей час значна частина каталонської промислової та комерційної буржуазії створюють власні партії для проведення своєї політики. З початку XX століття виникає  партія  Регіоналістська Ліга, завдяки якій каталонський націоналізм починає набувати більшого значення 1913 р. король Іспанії підписує дозвіл провінціям об'єднуватися у адміністративні спільноти, що сприяє створенню «Каталонської співдружності», на чолі з лідерами Регіоналістської Ліги.  Сюди входять каталонські провінції: Барселона, Жирона, Таррагона та Льєйда. Вперше з 1714 р. іспанською влада визнає існування каталонської спільноти на офіційному рівні. Проте під час диктатури Примо де Рівера, дане об’єднання перестає існувати.

 Громадянська війна та диктатура Франко в Іспанії стає часом репресій для всілякого націоналізму. В ході переходу від франкізму до представницької демократії та формування в Іспанії Держави автономій  (унітарної держави, в якому існують і розвиваються елементи федералізму)  Каталонії надається значний обсяг прав і повноважень. Відповідно до Конституції 1978 року і автономним статутом, схваленим в 1979 р, вона має свої парламент і уряд, поліцію, радіо, телебачення.   

Не менш істотно також те, що з 1980-х років каталонська мова починає домінувати в державних школах, витісняючи звідти іспанську. Націоналістичні настрої, в тому числі в їх радикальному варіанті, набуває широкого поширення в каталонському соціумі. На автономних виборах більшість виборців віддають голоси націоналістичним партіям, які відстоюють інтереси регіону, а на загальнонаціональних, навпаки, партіям національним, здатним формувати уряд і визначати політичний курс Іспанії. Для останніх десятиліть характерною стає тяга до відокремлення Каталонії від Іспанії виключно в мирних формах.

Проте 1 жовтня 2017 року влада автономії в односторонньому порядку проводить референдум, на якому 90% учасників висловилися за відділення Каталонії. В результаті спроб іспанського уряду запобігти голосуванню в Каталонії шляхом застосування іспанською поліцією грубої сили проти тих, хто голосує на виборчих дільницях. Вже 3 жовтня 2017 року каталонські профспілки організовують загальний страйк, який паралізує суспільне і економічне життя регіону. 27 жовтня 2017 року парламент регіону оголошує незалежність Каталонії, у відповідь на що центральна влада Іспанії заявляє про призупинення дії автономії і введення прямого правління в Каталонії.     14 жовтня 2019 року Верховний суд Іспанії виносить вирок стосовно дев'яти каталонських політиків, причетних до організації референдуму про незалежність у 2017 році, що призводить до масових протестів. У жовтні 2019 році відбувається «Марш за свободу» в Барселоні. Прихильники незалежності Каталонії проводять мітинги, страйки, блокують автодороги, залізничні колії, в аеропорту Барселони відбуваються зіткнення з поліцією. 15 жовтня в Барселоні в протестах бере участь 40 тисяч осіб. Мітингувальники закидають поліцейських різними предметами, руйнують загородження, підпалюють контейнери для сміття, намагаються прорватися до будівель представництв іспанського уряду. Поліція в свою чергу застосовує кийки та гумові кулі. Щонайменше 74 людини отримали поранення. 18 жовтня в Каталонії починається загальний страйк протесту. У цей день сотні тисяч людей зібралися в центрі Барселони, майже всі дороги в центрі міста були перекриті. Згодом протести поширюються іншими містами Каталонії: Таррагона, Манреза, Лерида, Жирона.

16 березня 2019 року тисячі людей вийшли на мітинг у Мадриді, висловитися на підтримку незалежності регіону Каталонія. Ключовим гаслом акції стає «Самовизначення це не злочин. Демократія — це вирішувати».

Отже, причинами появи каталонського національного руху є –  асиміляція, заборона мови, позбавлення прав та привілеїв, утиски протягом багатьох років з боку іспанців. Проте найголовнішим фактором стала  велика самосвідомість та прагнення каталонців до самовизначення.

Історія Каталонців та  їх етнічні особливості, а саме: власна мова, культура та традиції – дає можливість ствердити, що каталонська нація є явищем органічним, історично, етнологічно, цивілізаційно і культурно вмотивованим. Це окремий народ і він має всі моральні права вимагати поваги до свого суверенітету.

          Але, залишається дискусійним питання стосовно законності «сецесії» каталонців. В деклараціях ООН  вказано, що кожен народ має право на свободу та незалежність. Проте один із головних принципів міжнародного права є територіальна цілісність та недоторканість кордонів країн. Тому згідно закону, право на самовизначення є перш за все у поневолених, завойованих народів.