1921-1923 – Голод чи все таки Голодомор?

23:22 22 Август Киев, Украина

Напевно кожна людина яка є громадянином України вивчала  або цікавилась  нашою історію. А чи багато людей замислювалось над тим чи правдива вона? Чи можна їй довіряти? На жаль багато джерел є сфальсифікованими, пропагандиськими, створенні на суб´єктивній думці автора або й зовсім написані на замовлення.  Без сумнівним прикладом цього є Історія України  за часів СРСР.

Криваві сторінки нашої історії  під час правління СРСР неодноразово замовчувались, прикривалися та знищувалися в пам’яті українського народу.  Після незалежності науковцям відкрилися нова історія. Сотні архівних документів, листів, джерел  показують на скільки  тодішній уряд вводив в оману величезну кількість людей.

Немає нічого гірше ніж смерть сотні тисяч людей.  Всі ми знаємо про голод 1921-1923 року, який був признаний радянською владою і буцімто спричинений тільки  неврожаєм в українських губерніях . А чи справді це так?    

Звісно неврожай був, і не тільки в Україні, а й в інших губерніях СРСР але відношення уряду до цієї ситуації було різним. У 1921 р. політбюро КП(б)У видало резолюцію "Вказати губкомам, що під час проведення кампанії необхідно розрізняти заклик до боротьби з голодом в Росії від боротьби з неврожаєм на Україні». Коли становище в південних губерніях ставало більш трагічнішим, місцевий уряд почав хоч якось діяти. Вони закидали Харків і Москву телеграмами. У зверненні до ЦК керівники Донецького губвиконкому волали: «Голод на Донбасі набрав жахливих розмірів. Голодує до 500 тис. осіб. Селяни у відчаї риють собі могили, не відчуваючи реальної допомоги. Досі з центру не одержано ані зернини». У відповідь Ленін повідомляв місцеві органи влади, що на Донбас доставлено тримісячний запас хліба, щоб підтримати кам’яновугільну промисловість. Проте, насправді хлібом постачалися тільки робітники шахт, у селян же продовжували забирати все продовольство. 

 Українським газетам було заборонено писати про те, що помирають люди,  в селах починається людський канібалізм,  матері залишають своїх дітей на вулиці в надії, що хтось їх забере та зможе  нагодувати.

Тепер потрібно задатися питанням, чому ж Україна яка до 1917 року постачала хліб усій Російській імперії та ще й за кордон (слід звернути увагу, що в ті часи також були інколи неврожаї),  тепер страдає від такого масового  голоду?  Відповідь на це питання надзвичайно проста – політична гра з боку радянського уряду. Після більшовицької революції загалом український національний рух заспокоївся та «заляг на дно». Але, через невдоволення тогочасною політикою воєнного комунізму – селяни виходили на збройні повстання. Радянський уряд не придумав нічого кращого чим застосувати ефективний спосіб боротьби – зморювання голодом. Голод на людину справляє надзвичайно деморалізуючий вплив: опухла людина від голоду вже не здатна до опору, вона концентрується на самозбереженні.

Радянська влада вводила жахливі цифри хлібозаготівель – 200-300 мільйонів пудів зерна. В той час коли в Україні через неврожай зібрали всього на всього 5 млн. пудів. Цього запасу вистачило би прогодувати тільки українське населення.  Проте, Ленін відмовлявся приймати це до уваги та наказував забирати всю продрозкладку на допомогу в боротьбі з голодом в  Москві та Петрограді.

          Також важливим фактом, була заборона радянського керівництва приймати допомогу від іноземних держав. Тільки на початку січня 1922 року коли голодувало вже більше 40% населення, голові РНК УСРР Раковському дозволили звернутися по допомогу до міжнародних організацій. 10 січня він уклав з АРА (американська адміністрація допомоги) угоду, аналогічну тій, що була укладена  раніше з центральним урядом. 16 січня політбюро ЦК КП(б)У доручило своєму агітаційно-пропагандистському відділу і ЦК Допомоги голодуючим  вжити заходів, щоб у пресі з’явилося «якнайбільше відомостей про голод на півдні України». Газеті «Комуніст», органу ЦК КП(б)У, доручалося надіслати в губернії, які голодували, свого кореспондента.

Підсумовуючи, можна ствердити, що в Україні був факт наявності посухи та неврожаю як і в інших регіонах СРСР. Але, через застосування репресивної політики радянського уряду, саме на території радянської України, сталося «штучне» посилення голоду. Це призвело до великої кількості померлих. Через те, що влада того часу замовчувала причини та наявність голоду 1921-1923 в УСРР, навіть, до сьогодні не відома загальна кількість жертв. Науковці лише називають приблизні цифри, близько 500 тисяч-1 мільйону осіб.

Це, без сумніву, жахлива трагедія нашого народу, що не може залишатися без чільної уваги. Велика кількість невинних людей опинилися в безвихідній ситуації, не здатні прокормити себе та свою родину.

На сьогодні залишається безліч дискусійних питань з історії України, які потребують об’єктивних відповідей. Бо, той хто не знає минулого, не зможе побудувати майбутнє.